`

СПЕЦІАЛЬНІ
ПАРТНЕРИ
ПРОЕКТУ

Чи використовує ваша компанія ChatGPT в роботі?

BEST CIO

Определение наиболее профессиональных ИТ-управленцев, лидеров и экспертов в своих отраслях

Человек года

Кто внес наибольший вклад в развитие украинского ИТ-рынка.

Продукт года

Награды «Продукт года» еженедельника «Компьютерное обозрение» за наиболее выдающиеся ИТ-товары

 

Сила бренду

Сила бренду - показник популярності торгової марки, що впливає на обсяг продажів товарів та дозволяє збувати його дорожче, порівняно з менш відомими конкурентами.
 
Постачальники роками борються за лояльність споживачів, вдосконалюючи продукти, відносини з партнерською мережею, логістику та сервісні програми – щоб умоглядне поняття сили бренду набуло для покупця реального втілення. Технологічнi переваги, швидкість поставок, сервісна реакція – хоч щось з цього має виправдовувати преміальну ціну.
 
В серверному обладнанні унікальних відмінностей досягти важко - компонентна база у всіх виробників більш-менш однакова. Простiше прив'язати до себе покупця в інший спосіб. Прив'язка  (vendor lock-in) може бути непереборною (неможливо поставити стандартний накопичувач в NetApp, купуйте, що пропонує Netapp), або базуватися на списках рекомендацій («перевірене обладнання»). Чим вище репутація компанії, тим більше у неї можливостей залишати покупців бiля себе, примусово чи через усвідомлення ними втрат та вигод.
 
Виробникам властивий нарцисизм. Не встигнувши створити репутацію, гнучку та поширену екосистему продуктiв, деякі одразу намагаються змусити покупців переплачувати «за ім'я». Таке, наприклад, сталося з  Synology, постачальником пересічних систем зберігання даних. Вони вирішили, що не гіршi за Dell або HPE та можуть продавати звичайнi HDD вiд Seagate з налiпкою Synology вдвічі дорожче за Seagate. Прошивками унеможливили використання «чужих» дисків. Чим скінчилося? Закономірним відтіком користувачів до конкурентів, втратою частки ринку. Запізніле зняття обмежень втечу призупинило, але «осад залишився».
 
Трапляється, продавці нахвалюють свої сервери не за їх властивості, продуктивніcть чи функціональність, а за наявність сертифікатів сумісності з якимось прикладним забезпеченням. Копнеш глибше - сало як сало, але за ціною чорної ікри.
 
На щастя, продаж серверного обладнання відрізняється від продажу предметів розкоші наявністю об'єктивних метрик, технічних стандартів, інтерфейсів та протоколів. На відміну від показового споживання жиночих сумок Hermes, сервери нiкому не показують. Їх обирають та розміщують у дата-центрах за основним критерієм відповідністi набору додатків. Будь-який притомний спеціаліст насамперед поцікавиться наповненням сервера і саме відповідністю навантаженням, а не «сертифікатом сумісності».
 
ІТ-ринок країни деформовано, це правда - занадто велика частка держзакупівель, з їх супутніми зловживаннями, надуманими кваліфікаційними вимогами та прив'язкою до постачальника. Ось де будь-якi «особливостi» стають у нагодi.
 
Відокремити зерна від полови не складно, було б бажання.

Ерхард проти Кейнса

У суперечках про повоєнне відновлення економіки країни постійно згадується «план Маршалла». Проектуючи майбутнє на себе, можновладці мріють про керований ними потік західної допомоги. Луганський, лондонський та інші десанти на впливові майданчики свідчать: рентне мислення є основою економічних поглядів наших «державників». 
 
Основні актори «німецького економічного дива» після другої світової війни, зокрема міністр економіки Людвіґ Ерхард, були послідовними прихильниками австрійської економічної школи з її ліберальними поглядами на соціальні явища як результат виключно мотивацій та дій людей. Роль держави вони порівнювали зі становищем арбітра на футбольному полі, який суворо спостерігає за діями команд відповідно до правил, але не має права безпосередньо брати участь у грі. Для побудови «соціального ринкового господарства» достатньо стежити за дотриманням вільної конкуренції, припиняти спроби встановлення монопольних цін, гарантувати охорону та пріоритетне значення приватної власності.
 
Тодішня окупацiйна влада, англосакси, була носієм поглядів британського економіста Джона Кейнса: держава має проводити активну макроекономічну політику, створювати та згладжувати попит - на противагу вільному ринку, що регулює себе сам. Основний інструмент цієї політики – фіскальне та монетарне стимулювання, спрямоване вкладення грошей в обрані галузі та підприємства. 
 
Здавалось би, «хто за дівчину платить - той її танцює». За три роки впровадження «плану Маршалла» (1948-51) американці позичили (не подарували!) європейським країнам близько $13 млрд. З них $3.3 млрд отримала Великобританія, $1.4 млрд - Західна Німеччина. На початок 1948 року німці виробляли половину свого ж валового продукту 1936 року, за півтора роки вони вийшли на цей довоєнний рівень. Країна відновлювалась на 8% швидше за Великобританію і вже до 1955 року переможені стали жити краще переможців.  
 
Дива творять вільні люди вільних країн, не уряди, не позичальники. «Не брати участь у грі» зчитується в німецькому кейсі як базовий принцип відносин держави та приватного бізнесу. 
 
Нашi «розпорядники чужого» вважають інакше. Внаслідок цього ми спостерігаємо різке скорочення ІТ-бюджетів в приватному секторі і, водночас, розквіт держзакупівль. Бюджетні заклади та комунальні підприємства не соромляться втілювати найсміливіші бажання під час війни. Що буде після? 
 
Низка гучних скандалів про озеленення, перекладання плитки, сільські стадіони та неправильне кіно веде до простого висновку: установи, єдине вміння яких - ділити грошові потоки, мають бути розпущені. Принаймні, їх ІТ-бюджети скасовано. Для підрахунку ренти нові обчислювальні потужності не потрібні.

Показове споживання

Навіть війна не змогла поламати потяг до показового (демонстративного) споживання тих, хто живе «на чужі»: державних банків, міністерських структур, комунальних підприємств.

Показове споживання – не просто купівля товарів та послуг «бо можу», це свідоме пускання пилу в очі. Гаразд би все обмежувалося luxury goods персонального попиту тих, хто може собі їх дозволити і хоче хизуватися цим перед оточуючими.

«Розпорядники чужого» купують усе найдорожче та «найкраще», коли йдеться про звичайнi інструменти для роботи. Включаючи сервери та сховища.

Вже нудить вiд тендерів на публічних майданчиках, з їхніми надмірними забаганками та втратою зв'язку з реальністю. Свято за наш з вами (платників податків) рахунок інших позивів не викликає.

Звiсно, поламати звичку витрачати не зароблене ми не в змозі. Все, що ми можемо – це «триматися подалі від торфяних боліт».

Тримаємось і вам того бажаємо.

Відповідальність власника

Коли автомобіль моргає власнику лампочками (акумулятор розряджений, низький рівень масла, помилка подушки безпеки), а водій ці сигнали ігнорує, чи винний виробник автомобіля в тому, що одного разу той не заведеться, двигун стукане чи не спрацюють подушки при лобовій атаці?

Виробники серверів та розробники програмного забезпечення дають в руки користувачам інструменти контролю за робочими параметрами та станом компонентів. Якщо покупці ними не користуються, виробник і продавець не винні.

Коли дисковий масив сигналізує про відмови дисків, а власник не реагує, настане момент і критична кількість втрачених дисків не дозволить відновити дані. Диски за гарантією замінять, втрачені дані не підняти.

Нерозумно розраховувати на гарантійні зобов'язання або сервісний контракт вендора. Безглуздо прописувати жорсткі терміни реагування постачальника на позаштатні події. Якщо сам власник не робить зусиль для захисту своїх додатків та даних, перекладання всієї відповідальності «на дядька» означає лише одне – хтось формально захищає свою дупу.

Але чиясь суха дупа не є драйвером бізнесу. Цінуються не юристи, автори договорів та інструкцій, а ініціативні розробники та самостійні фахівці. Їхня кваліфікація та зважені рішення дозволяють спрямовувати ресурси компаній на продуктивну діяльність, замість купівлі всеосяжних страхових полісів.

Глухий кут тендерiв

Мозок постiйних учасникiв тендерних закупівль серверів відмовляється приймати просту річ: сервери повинні служити вирішенню практичних завдань. Не купуватися для меблів, з самолюбства, як освоєння коштів. У тендерах все лінійно: замовник викладає технічне завдання у вигляді специфікації, більш менш замаскованої (щоб не звинуватили в дискримінації), а половина країни намагається розгадати оприлюднений ребус. Питання про практичну придатність навіть не порушується («будь-яка примха за гроші замовника»).
 
За цією логікою треба вважати нормальними тендери Дніпровської РДА на овочерізки, чудо-сковорідки та барабани для психологічного розвантаження дітей у укриттях.
 
Дивитись у специфікацію сервера, яку приніс замовник – остання справа. Невідомо, хто і з якою метою її складав. Навіть якщо з доброю - це не привід вважати її грамотною чи взагалі такою, що відноситься до справи. Її копіювання, пошуки аналогів - це пряма підтримка сліпого в його впевненому русі у глухий кут.
 
Клієнт не завжди правий. Правдивою є лише об'єктивна інформація про навантаження його додатків. Думка клієнта, звісно, має значення, але тут треба визначитися, чого хоче постачальник. Якщо він є носієм експертизи,  має репутацію і звик робити добре, треба починати з аналізу додатків. Якщо треба продати, не морочаючись, тоді так, будь-які міркування недоречні.
 
У смутні часи, коли бізнес перебуває у занепаді, створюється хибне  враження, нiби соціальні паразити, що закуповують непотрiб від імені держави, формують ринок.

Єдине, що вони формують – це відразу до якості державних інститутів.
 
Але тут кожен вибирає сам, слухняно перемiщати коробки, які і куди скажуть, чи вирішувати прикладнi завдання, оптимізуючи бізнес-процеси.

“Хлопчики на виклик” – теж професiя.

Штучний інтелект реанімує природний

Білл Гейтс пророкує смерть гуглопошуку та Amazon, очікуючи на появу цифрових агентів штучного інтелекту, які радикально змінять поведінку користувачів у мережі. Навіть якщо це не відбуватиметься швидко, злам стереотипів – завжди хороша новина. Вони шкодять розвитку.

Пошуковики не дають відповіді на запитання. Релевантність посилань спаплюжена SEO та оплаченим просуванням. Треба мати багато часу та терпіння, аби продертися крізь хащі цифрового сміття. Все одно доводиться переходити за кількома посиланнями, читати різні джерела, щоб в результаті сформувати якесь власне розуміння.

Те саме з торговельними майданчиками. Вони прагнуть стати для нас вікном у світ задоволення потреб – через пропозицію різноманітних товарів та послуг, з розвинутими засобами відбору та рекомендацій. Доречність вітрин та якість фільтрів оцінити ми не можемо, ким (або як) мотивовані поради, не знаємо. Але ціль вже підмінена: замість розв'язання проблем ми оглядаємо полиці магазинів.

Начебто зустріч попиту та пропозиції веде до взаємної вигоди: одні хочуть купити, інші – продати. На практиці перемагають «великі гроші», могутність збутових мереж, тоді як експертиза відпочиває на узбіччі. Звичайно, ми всі працюємо на результат, але, скажи хтось, що наше життя – це турне по воронках продажів, ми б сильно засмутилися.

Штучний інтелект штовхає нас до простору осмислених вчинків, як асистент природного інтелекту. Експертне знання повертається на поле прийняття рішень. Якщо ми шукаємо відповідь на запитання, нам варто спершу прояснити сутність справи, виключити хибні тлумачення та корисливі мотиви. Якщо шукаємо продукт або послугу, критерії пошуку мають включати практичну доступність та порівняльну корисність, адже найцінніша складова свідомого вибору – суб'єктивність, адресне влучання.

Справа навіть не в тому, яку частину підготовчої роботи візьмуть на себе цифрові асистенти. Вони поки що відстають від людини за якістю галузевої експертизи та потребують додаткових зусиль постановника завдання при формуванні запиту. До їхніх відповідей треба ставитися також критично. Але те, що вони ламають лінійні (читай, тупі) алгоритми – це прояв «людяності». Помічники розумнішають, залишаючи нам все більше часу для зосередження на власних пріоритетах. Штучний інтелект потроху звільняє природний від рутини, нагадуючи творчим істотам про початкове призначення.

Поки не почалося повстання машин, хоча б поживемо як люди.

Лезо Оккама

Це відомий методологічний принцип, який говорить: «Не слід множити нові сутності без необхідності». Його також називають принципом ощадливості, або законом економії. Лезо Оккама не забороняє складніші пояснення в принципі, а лише рекомендує порядок розгляду гіпотез, який у більшості випадків є найкращим.

До чого тут сервери?

Нещодавно попався на очі розрахунок сервера, в якому чотири різних типи накопичувачів та три фізично різних RAID-контролери. Що думав постачальник? Напевно, не міг на доступному йому матеріалі зробити інакше, а ще хотілося ускладнити життя конкурентам, навернувши екзотики. Про що думав замовник, виставляючи таке на тендерні торги, не зрозуміло. Напевно, піддався чарам постачальника, не розуміючи в принципі, що в сервері за що відповідає.

Інший приклад. У компанії 50 користувачів. Просять два сервери: додатків/терміналів та баз даних. Запитуєш, чому так, чому не все в одному? Відповідають: на виріст. Щоб коли нас буде 150, ми не вперлися в обмеження одного сервера.

Логіка дивовижна. По-перше, якщо з 50 користувачів раптом стає 150 – значить, компанія успішна, росте швидко. Тоді й купіть новий сервер. По-друге, сервер терміналів (пожирач пам'яті та процесорних ядер) має сенс виділяти окремо, коли рахунок користувачам йде на сотні. По-третє, поділ на сервери призводить до затримок та втрати продуктивності.

Зайві сутності (сервери або компоненти серверів) – це:

  • Ускладнення конструктиву або інфраструктури;
  • Падіння продуктивності (затримки);
  • Вищий ризик відмов (він пропорційний кількості складових елементів системи);
  • Складніше налаштування та сервісний супровід;
  • В результаті, переплата.

Гаразд би йшлося про кластери серверів чи резервування – так ні. Множать сутності, не розуміючи цілей і розбазарюючи кошти.

НЕ УСКЛАДНЮЙТЕ

Як ми продаємо сервери

Ми називаємо свою компанію "Ентрі" серверним ательє. Не тому що займаємося дрібними замовленнями, лагодимо примус. Двадцять з лишком років  творчої роботи на  серверному ринку переконали нас в одному: продавати сервери без аналізу навантажень - все одно, що лікувати без діагностики. То ж у нас немає каталогів, модельних рядів, конфігураторів. Є продуктова база, експертиза, розуміння технологій та бажання використовувати їх доцiльно. Двома словами: «хороший сервер – доречний сервер».
 
Деякі базові принципи:
 
• Не має значення, твiй співрозмовник – кінцевий замовник чи посередник. На тому кінці ланцюжка потрібен сервер, з цього й виходимо.

• Сервер – професійний інструмент вирішення конкретних завдань. Абстрактних серверів не буває.

• Якщо сервер потрібен для справи, то насамперед з'ясовуємо список майбутніх додатків та будь-які оцінки навантажень (число користувачів, обсяги зберігання тощо).

• Важливо розуміти, в яке програмно-апаратне оточення вбудовується сервер.

• Якщо на жодне запитання немає відповіді, спілкування припиняємо. Для покупців, які не знають, навіщо їм інструмент, є багато торгових майданчиків, що пропонують сферичних коней.

• Відсутність необхідної інформації, помилкові припущення замовника чи посередника, хибні цілі збільшують невизначеність. Наше завдання - її зменшити.

• Ми нiколи не ставимо кінцевого покупця перед вибором із десятка варіантів, порівняти які він не в змозі. Наше завдання - зробити кваліфікований добір за нього.

• Людям властиво мати смакові переваги, у багатьох є за плечима позитивний і негативний досвід, кожен хоче зробити свій внесок у процес обговорення. Почуємо кожного. Але спершу треба поставити діагноз.

• Сервер має працювати на власника, не навпаки. Тому в інтересах замовника відповідати на розпитування про призначення та навантаження сервера.

• Останнє рішення – за тим, хто платить. Якщо ми були непереконливими, у нас не купують. Це нормально.

• Ненормально продавати непридатне, і при цьому вважатися досвідченим постачальником серверів.

• Деякі називають серверним бізнесом участь в тендерах, обслуговування держпаразитiв, поставки на замовлення. Але це скоріше логістика, або інші вміння,  що не мають відношення до серверів.
 
З таким підходом нема чого очікувати автоматизації продажу чи вибухового зростання збуту. Натомість є побічний ефект – ми спілкуємося переважно з пристойними людьми на професійні теми.
 
Це дорогого варте.

Упередження виживання

Поширена думка про виняткову людянicть дельфінів заснована на оповіданнях плавців, яких тварини штовхали до берега. Проте в нас немає даних від тих, кого виштовхали у вiдкрите море.
 
Жарти жартами, але це називається «помилкою того, хто вижив», когнітивним спотворенням, коли є багато інформації по одній групі об'єктів («що вижили»), але практично немає по іншій («загиблі»). У результаті ми звертаємо увагу на якісь загальні характеристики перших, коли те, що нам необхідно, слід шукати у других.
 
В поширеному сенсi  упередження виживання є логічною помилкою зосередження на суб’єктах, які пройшли процес відбору, і ігнорування тих, які не пройшли. Це призводить до неправильних висновків через неповні дані.
 
Приклади спотворення здорового глузду життя підкидає щодня: 
  •  «Не розказуйте менi, яким має бути сервер. Я плачу зарплату адміністратору, нехай її відпрацьовує: сам вирішує, який потрiбен сервер, сам купує компоненти,  сам збирає»
  • «На Розетцi не представлене обладнання, яке ви пропонуєте. Розетцi я довiряю – бо купую там гаджети, памперси та макарони. Вам не довIряю»
  •  «Я не розбираюся в технічних характеристиках, тому віддаю перевагу магазинам (сайтам) з великою різноманітністю товарів – бо там є з чого вибрати»
  • «Наша компанiя захищає себе, купуючи складне обладнання у власників сертифікатів: гігієнічного, екологічного, борців із корупцією, охорони здоров'я»
  • «Тендер – найкращий спосіб вибрати підрядника»
  •  «Бренд всьому голова»
 
Підміна експертизи громадською думкою, маркетинговою локшиною або посиланнями на паркани з оголошеннями перемикає увагу споживача з суті на форму. Сенси втрачаються, мiфи поширюються.
 
Си́мъ побѣди́ши.

Intel виходить із бізнесу серверних платформ

Були часи «збирати каміння», коли Intel розширювала охоплення в центрах обробки даних. Давнє лідерство у процесорах спонукало до інвестицій у суміжні бізнеси – адже пам'ять, накопичувачі, мережеві технології роблять істотний внесок в розвиток обчислювальних потужностей і потенційно прибуткові. Але щось пішло не так, і навіть у серверних процесорах конкурентна компанія AMD зараз має потужнішу лінійку продуктів. Для Intel настав час вимушеного «розкидання каміння».

З початку 2021 року, після повернення до штурвалу Пета Гелсінгера, Intel вийшла з низки бізнесів. Ці виходи заощадили компанії понад 1,5 мільярда доларів США. Продано, по суті, весь бізнес пам'яті. Твердотільні накопичувачі і виробництво пам’яті NAND відійшли SK Hynix. Передбачувано. Хоча попит на ПК і серверні процесори падає, індустрія чіпів пам’яті зазнає ще більшого падіння - це видно з жорсткої конкуренції численних гравців та падіння цін.

Не злетів Optane, бренд Intel для продуктів на основі 3D XPoint, новому типу пам’яті, розробленим Intel спільно з Micron. Енергонезалежний як NAND, але значно швидший, Optane так і не набув достатнього поширення. Минулого року Intel знищила бізнес, списавши запаси на 559 мільйонів доларів.

Ще був вихід з бізнесу модемів для ноутбуків і бізнесу комутаторів Barefoot. Компанія зосереджувалася на меншій кількості основних видів діяльності, з метою повісити прибутковість.

І ось «зрізання костів» наблизилося до серцевини. За інформацією ServeTheHome, Intel згортає свій серверний бізнес:

«Відповідно до постійних зусиль Intel щодо визначення пріоритетів інвестицій, ми прийняли важке рішення вийти з нашої групи рішень для центрів обробки даних (DSG). У рамках цього плану Mitac, постачальник ІТ-рішень і давній ODM-партнер DSG, матиме право виробляти та продавати продукти на основі нашого дизайну».

Хоча Intel не мала широкого асортименту серверних платформ, вона була постачальником гіперскейлерів та великих корпорацій. Mitac, один із провідних ODM (також відомий в каналі продукцією Tyan), має набагато більшу частку ринку серверів і кілька брендів, під якими вони можуть продавати ці системи. Тобто, гіперскейлери не постраждають. Але з точки зору «рівновіддаленості від брендів» та зручності каналів збуту у серверних платформ Intel були свої переваги.

ServeTheHome тактовно коментує черговий вихід так: «Основним високорентабельним бізнесом Intel є продаж кремнію, а не листового металу».

Дні серверів, створених Intel, добігають кінця. Хто наступний?
 

Ukraine

 

  •  Home  •  Ринок  •  IТ-директор  •  CloudComputing  •  Hard  •  Soft  •  Мережі  •  Безпека  •  Наука  •  IoT