Щороку у світі проходить безліч відомих парадів – національних, військових, культурних, релігійних. Карнавали, марші протесту, ЛГБТ-прайди – всі ці яскраві й гучні події дозволяють спільнотам самовиражатися – за власний кошт і без шкоди байдужим.

Інша справа – паради марнотратства бюджетних утриманців та їхніх поплічників. Загострення традиційно припадає на четвертий квартал року. Заходи відбуваються тихо, без квитків, але за участі кожного – через сплачувані податки.

Міністерство юстиції розпочало чергову низку серверних тендерів для судових адміністрацій усіх рівнів – обласних, міських, районних. Таке вже було – торік, позаторік. Розпорошене по регіонах фінансування виглядає як децентралізація, та насправді про автономію у прийнятті рішень не йдеться: є технічне завдання, затверджене міністерством, його слід виконувати.

Що не так?

Затребувані характеристики серверів багаторазово перевищують потреби діловодства.

Вимога «наявності захисної передньої панелі з замком для запобігання несанкціонованого доступу до дисків та кнопок» викликає природне питання, чи можна взагалі довіряти чутливі дані людям, чиї серверні кімнати – прохідний двір? Відколи це суди почали надавати цілодобові послуги, якщо їм самим потрібна сервісна підтримка серверів 24/7?

Концерн радіомовлення, радіозвʼязку та телебачення купує п’ять серверів та систему зберігання даних за $1M. Не стримуються: купують найкраще, «орієнтуючись на провідних виробників обладнання, їх високі стандарти та цілодобову технічну підтримку». Тим часом сайт контори припав пилом, остання новина датована травнем 2022 року (і та стосується проведення на обʼєктах концерну планово-профілактичних робіт).

Державний центр зайнятості купує два сервери «для побудови високопродуктивного середовища та обробки вимогливих робочих навантажень» за $300K, у дусі часу – кожен сервер оснащений чотирма графічними акселераторами NVIDIA L40S. Не дає їм всім спокою ідея побудови національної LLM іншими їдками бюджету. Завищена ціна виправдовується «використанням обладнання у критично важливих бізнес-процесах, де необхідна безперебійна робота та мінімізація ризиків». Звісно, вимагають підтримку 24/7 – хоча самі працювати не напружуються (пн-чт 09-18, пт 09-16:45, вихідні сб-нд). Традиційно присутня вимога «лицьової панелі, що замикається на ключ та обмежує доступ до жорстких дисків». Таке своєрідне уявлення про інформаційну безпеку перетворюється на принизливий фетиш, ніби справді технологічних принад у сучасних серверів немає.

Наївно пояснювати особливості закупівель «бритвою Генлона» («ніколи не вбачайте злого наміру в тому, що цілком можна пояснити дурістю»). Щойно на бюджетних ланах починаються жнива, «некрасиво підозрювати, коли цілком упевнений».

Цей відомий інтернет-мем уживають у відповідь на ситуації, коли потрібно обрати один із двох однаково поганих варіантів.

Наприкінці року бюджетні організації, що планують закупівлі серверів, потрапляють саме в таку пастку. На сайті прозорих закупівель щодня з’являються нові оголошення про проведення торгів — із детально прописаними технічними завданнями та наборами кваліфікаційних вимог. Неважливо, хто і з якою метою їх складав — крейда долі все перекреслює, тому що на серверному ринку панує дефіцит. Замовлення на сервери провідні вендори приймають, але виконати швидше, ніж за 2–3 місяці, не обіцяють.

Що нам каже Бюджетний кодекс України, стаття 57?

    Не пізніше 31 грудня поточного бюджетного періоду (або останнього дня іншого бюджетного періоду) Казначейство України закриває всі рахунки, відкриті у поточному бюджетному періоді для виконання бюджету.
    На кінець бюджетного періоду … залишки коштів … перераховуються до загального фонду державного бюджету.
    Усі надходження та витрати відображаються в тому бюджетному періоді, у якому вони здійснені.

Отже, замовлення, не виконані в поточному році, не оплачуються, а виділені кошти повертаються у спільний котел. Хто не встиг — залишається без серверів і займає чергу на повторну спробу за рік.

Здавалось би, більшість тендерів дозволяє купувати «еквівалент» — альтернативні рішення з характеристиками не гіршими за заявлені. Але реальність суворіша: тих, хто насмілився використати виділені кошти на свій розсуд, карають. До них приходить контрольно-ревізійна служба й звинувачує у «нецільовому використанні бюджетних коштів». КРУ не розуміється на серверах — будь-яка розбіжність артикулів стає приводом для страти.

Піти в кредиторську заборгованість — теж поганий варіант. Для бюджетних установ вона стає проблемою, якщо переходить у прострочену — після закінчення терміну обов’язкового платежу потребує списання та відображення у звітності. «Чорна мітка» забезпечена: доведеться звітувати перед Казначейством щомісяця, щокварталу і щороку.

Що робити? Співчувати.

Щиро співчуваємо всім причетним до бюджетних закупівель, поки ракова пухлина марнотратства доїдає держапарат.

Деонтологія — це розділ етики, що вивчає проблеми обов’язку та моральних вимог. Найчастіше цей термін уживають у вузькому значенні — для позначення професійної етики, наприклад, медичної чи юридичної: сукупності правил і норм поведінки, яких необхідно дотримуватися у професійній діяльності, щоб досягти максимальної користі та мінімізувати шкоду.

Продавці серверів — не лікарі, але їхня роль схожа. Виходячи з анамнезу (наявних або передбачуваних навантажень), вони мають:

• Діагностувати проблему — виявити «вузькі місця» серверів або інфраструктури;
• Призначити лікування — підібрати оптимальне обладнання й програмне забезпечення;
• Надати невідкладну допомогу — оперативно застосувати наявні засоби, поки «пацієнт» ще дихає.

Є відмінності. Від серверних помилок, звісно, ніхто не помирає. Користь і шкода у сфері серверних технологій мають безліч відтінків: для кого? для чого? Проте, лікарську аналогію можна взяти за зразок професійної етики продавця серверів.

Порівняння, в ідеалізованому сприйнятті:

Реальність накладає відбиток, але не сильний. Керуватися ціннісними принципами, а не миттєвою вигодою – взагалі гарна стратегія.

Замовники серверів полюбляють конфігуратори. Але одна річ — коли сервери пропонує Dell або принаймні www.thinkmate.com (провідний американський виробник серверів та робочих станцій на замовлення). І зовсім інша — коли постачальник — «тореадор з Васюківки».

Що не так із конфігураторами в умовах нашого ринку?

1. Сервер складається з десятка компонентів, по кожному з яких — десятки варіацій. Компанія, яка пропонує розрахунок серверів через конфігуратор, має нести відповідальність за:

• актуальність цін;
• сумісність усіх обраних компонентів;
• доступність обраної конфігурації для замовлення.

В умовах постійних змін на ринку, нових технологій, архітектур, сезонних коливань, глобальних дефіцитів, проблем у виробників та інших факторів забезпечити навіть теоретичну доступність всіх комбінацій неможливо.

2. Жоден конфігуратор не гарантує, що сервер відповідатиме реальним завданням замовника. Якщо Dell може дозволити собі не цікавитися, хто і навіщо купує її сервери, то локальний постачальник не має такої розкоші. Звісно, можна відмахнутись і сказати, мовляв, замовник сам винен, що натягнув свою сову не на той глобус. Близькість до кінцевого користувача не залишає шансу на довге життя такому підходу.

3. Деякі компанії сприймають конфігуратор як воронку продажів: нехай приходять усі, хто хоче, калькулюють собі, що заманеться — ми потім поправимо. Саме тому паркани країни рясніють пропозиціями абстрактних серверів із розсипом конфігурацій. Це все одно, якби в меню ресторану написали: «У нас є їжа. Не зважайте на меню — там дурниці. Повар щось вигадає».

Ключові слова у продажу серверів — ВІДПОВІДНІСТЬ та ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Завжди є двоє: той, хто купує, і той, хто продає. Хочете красивого танго — вчіться танцювати разом.

Будь-яка автоматизація продажів, у відриві від експертизи, лише шкодить.

Традиційно серверні процесори початкового рівня Intel Xeon E були похідними від Intel Core, але з підтримкою ECC та серверними сертифікаціями. Розвиток гібридної архітектури Intel Core з продуктивними (P) та енергоефективними (Е) ядрами оминув сервери – за неготовністю ОС та гіпервізорів до різнорідних ресурсів. Водночас масові процесори конкурента AMD Ryzen мали більше високопродуктивних ядер і завжди підтримували ECC. Щойно AMD перемаркувала Ryzen 7000 в EPYC 4004, легалізувавши підтримку серверних ОС (Ubuntu, Windows Server), Intel програла процесорні «перегони озброєнь» в молодших серверах.

Останні оновлення лінійок розрив тільки збільшили.

Intel перейменувала серію Xeon E-2400 на Xeon 6300P, трохи підтягнувши частотні характеристики. Старший 8-ядерний Xeon 6369P має базову частоту 3,3 ГГц, 24 Мб кешу L3, 95 Вт TDP та підтримку двоканальної пам'яті DDR5-4800 ECC. Єдина відмінність від попередника Xeon E-2488 – це +100 МГц для «нової» моделі.

Тим часом AMD перевела процесори на нову архітектуру Zen 5, випустивши серію EPYC 4005, похідну від Ryzen 9000. У лінійці представлено шість моделей, серед них 16-ядерні, не дорожчі за Xeon 6369P, з набагато вищими тактовими частотами. Однією з багатьох переваг нового сімейства є підтримка пам'яті DDR5-5600 ECC. Хто цікавиться продуктивністю у порівнянні з серією Xeon 6300/ Xeon E-2400, може побачити відставання Intel.

Наразі Intel знаходиться у важкому стані розриву свідомості («дилеми мавпи», як у класичному анекдоті): інженерний потенціал тяжіє «до розумних», натомість управлінська верхівка намагається робити рухи у бік «красивих». Жодних причин для захоплення серією Intel Xeon 6300 немає. Здається, єдиним поясненням новації є уніфікований брендинг з рештою сучасної лінійки Xeon 6. Це покоління охоплює 66 номіналів в трьох типах сокетів. Та ще «краса».

Хоча серверний ринок консервативний і може кілька років жити колишніми уявленнями про впливовість гравців, довго пасти задніх не вийде. Попит на бюджетні сервери залишиться, але обійдеться без Intel.