Помилка того, хто вижив у Founders Mode

Стартап-громадськість останній тиждень обговорює текст Пола Грема, засновника YCombinator, на тему Founder Mode, де він погоджується із засновником Airbnb Браяном Ческі, який стверджує, що ідея на певному етапі розвитку стартапу найняти менеджерів і дати їм можливість управляти компанією неправильна.

У принципі, весь текст присвячений простій ідеї – заведено вважати, що в міру зростання стартапу ним треба керувати інакше, і це неправильно, оскільки так добре, як засновник, найманий менеджер керувати не буде. Навпаки, серед професійних менеджерів повно шахраїв, які із задоволенням заженуть ваш стартап у землю.

Приклад у тексті присутній рівно один – це Стів Джобс, який проводив щорічний ретрит для 100 найважливіших співробітників в Apple, куди могли не потрапити деякі топ-менеджери.

З Полом Гремом сперечатися складно, але я спробую. І почну з твердження, що він має рацію. У будь-якого засновника у створеній ним компанії (навіть необов'язково стартапі) є величезна кількість можливостей, які недоступні або майже недоступні будь-якому найманому менеджеру, а, якщо таку доступність забезпечено, то ефективність використання сильно відрізняється.

Але сам же Грем в останній примітці пише:

I also have another less optimistic prediction: as soon as the concept of founder mode becomes established, people will start misusing it. Founders who are unable to delegate even things they should will use founder mode as the excuse.

Абсолютно вірно, саме так і станеться. І, власне, відбувається – хіба мало прикладів того, як черговий засновник, який не розлучається з водолазкою, доводить компанію до сумного кінця?

Мені це нагадує регулярну дискусію про віддалену роботу – варто з'явитися якійсь новині про те, що чергова компанія або дозволяє працювати більше віддалено, або вимагає повернення до офісу, як одразу з'являється багато коментаторів, які чудово впоралися з роботою, професійно зростають та ніколи не зривають дедлайнів – водночас живучи кращим життям, подорожуючи, розважаючись і багато років не з'являючись в офісі. У кращому разі це класична помилка того, хто вижив, укупі з самообманом – люди не схильні зізнаватися в помилках в організації власної роботи. Тому або замовчують про них у дискусіях, або просто не вступають у такі дискусії. При цьому за бортом залишаються, наприклад, фрилансери, що славляться слабким здоров'ям, як своїм, так і родичів.

Пол Грем, очевидно, той, хто вижив, причому, можливо, навіть випадково. Його власний перший успіх припав на розпал першого інтернет-буму, коли він побудував стартап ViaWeb і продав його Yahoo! 1998 року. Браян Ческі – теж той, хто вижив. А ось Стів Джобс у цю аналогію вкладається погано – адже вперше він не вижив, коли рада директорів його звільнила з Apple (1985-го), а коли він повернувся через 12 років, за його спиною, як засновника, стояв класний менеджер Тім Кук.

У дискусіях у соцмережах навколо цієї замітки наводять, наприклад, графік капіталізації Microsoft від заснування і до наших днів. Дійсно, з урахуванням нинішніх показників складно заперечувати, що після початкового зльоту у 80-х компанія розвивалася доволі помірно, поки її не очолив найманий менеджер Сатья Наделла. І, якщо вже на те пішло, Наделла виявився поки що єдиним главою Microsoft від початку 90-х, за якого компанія не проґавила тренди розвитку у вигляді cloud computing і AI, як це сталося з інтернетом за Білла Гейтса або мобільною революцією за Стіва Балмера.

Ми всі знаємо щонайменше ще одну трильйонну компанію, де натхненним засновникам порадили передати управління компанією в руки найманого менеджера і вони послухалися – це Google. Іронія полягає в тому, що, коли один із засновників – Ларрі Пейдж – відчув себе готовим до ролі CEO, компанія занапастила чималу кількість ресурсів на Google+ і так нічого не досягла, а Пейджу набридло керувати й він віддав компанію до рук Сундара Пічаї – ще одного найманого менеджера.

Життя не терпить категоричності. Твердження, що засновник компанії керує нею краще за найманого менеджера, який за нагоди легко її вб'є, так само абсурдне, як і протилежне – що засновник не зможе впоратися зі стартапом, що зростає, і завжди має кликати дорослого дядька-менеджера, який єдиний знає, що робити далі. Коректне твердження полягає в тому, що в міру зростання компанії має зростати й засновник, і у великій кількості випадків це йому вдається (і не треба дотримуватися поради найняти менеджера), але в іншій великій кількості випадків професійний досвід найманого менеджера виявляється неоціненним для розвитку компанії. А буває і навпаки – коли натхненний своєю особливою роллю засновник гальмує розвиток, а найманий менеджер приходить працювати за зарплатню і вбиває компанію.

Помилка того, хто вижив у Founders Mode

Про DCIM у забезпеченні успішної роботи ІТ-директора