Розмови з Claude

Річард Докінз опублікував есе про дводенну серію розмов із Claude, за підсумками яких біолог фактично визнає: сучасні великі мовні моделі проходять тест Тюрінга в його операційному формулюванні. Claude на запит написав сонет про міст через Форт, потім варіанти у стилях Бернса, Кіплінга, Кітса та Макгонагалла, розібрав чернетку роману Докінза і сформулював власне положення у часі через метафору карти, яка «містить простір, не подорожуючи ним». Докінз називає свого співрозмовника Клаудією, фіксує, що «забуває про те, що це машина», і ставить питання про моральний статус таких сутностей, тисячі «копій» яких зникають при закритті діалогу.

Іронія ситуації в тому, що це саме той Докінз, чия книга «God Delusion» 20 років тому відкидала суб'єктивне свідчення як доказ – буквально фрази, аналогічні нинішній «If these machines are not conscious, what more could it possibly take to convince you that they are?», називалися такими, що фіксують власну нездатність пізнати, а не як пояснення існування вищої сили. Не випадково Гері Маркус, відомий критик AI (який свого часу посварився з Яном Лекуном), одразу опублікував текст з ілюстрацією «Claude Delusion», де показує, що Докінз помиляється у застосуванні тесту Тюрінга – той нічого не говорив про свідомість, а лише про інтелект, – і плутає текст про поняття з самим поняттям. Навіть та агентність, яку можна вбачити в текстах LLM, – це, скоріше, відображення людської агентності, вираженої в текстах, на яких навчено LLM, а не вільна воля машини.

Втім, мій внутрішній скептик тут заперечує, що, навіть відображаючи чужу агентність, LLM випереджає більшу частину людства, яка й цього не робить. Але це вже не філософія, а сатира.

Розмови з Claude

Стратегія охолодження ЦОД для епохи AI