| +33 голоса |
|
Сучасна війна дедалі більше перетворюється на війну технологій. Учора з військовими ми не говорили про майбутнє, ми говорили про реальність, про штучний інтелект, технічну розвідку, і це все створюють звичайні люди, які зараз військові.
Багато було про AI - і це вже не просто модне слово з презентацій чи конференцій. Це інструмент, який допомагає військовим збирати інформацію, аналізувати її, знаходити закономірності та прогнозувати, що робитиме ворог. Технічна розвідка, радіорозвідка, комп’ютерна розвідка, усе це поступово об’єднується в єдину систему, де дані стають основою для ухвалення рішень.
Я побачив, як у підрозділах вже створюють власні моделі штучного інтелекту, навчають їх на своїх даних і пристосовують до конкретних завдань. Це свідчить про те, що війна стає дедалі більш ІТ орієнтованою. І Міноборони, щось гальмує. Бо коли у кожного корпусу свій окремий AI це теж погано.
Фахівці… командир мені каже, «нам потрібні програмісти, інженери, фахівці з обробки даних, радіотехніки, спеціалісти з електроніки та кібербезпеки» - це для нього пріоритет. Відверто кажучи, у мене стався справшній розрив шаблону.
Командир розповідає, про прослуховування радіоефіру, декодування сигналів, розгортання сенсорів у тилу ворога. Це можуть бути акустичні, вібраційні та відеосенсори, які збирають інформацію про пересування, активність і дії противника, все це аналізує AI та допомагає у місіях.
Де б ми не були, ми бачили як підрозділи дедалі активніше розгортають власні R&D, дослідницькі та інженерні команди, а також власне виробництво. Вони вже не хочуть просто отримувати готовий засіб від стороннього виробника. Вони самі розробляють, збирають, випробовують, ремонтують і вдосконалюють техніку, виходячи з реальних потреб фронту. Бо це час, якого у них не має.

І знову про болюче, щоб створювати власні НРК, потрібні зварювальники, інженери, електрики, слюсарі. Потрібні люди, які вміють працювати руками, ремонтувати електроніку, відновлювати ходову частину, лагодити електричні системи, знаходити несправності й повертати техніку до роботи.
Потрібні також ті, хто організовує закупівлі компонент, веде бухгалтерію, облік, контролює складські залишки та виробничі процеси. Адже між ідеєю та готовим виробом лежить величезна робота. Компоненти треба знайти й придбати, доставити, зібрати, перевірити.
І тут ми про проблеми. Це те що не можуть частини закуповувати з субвенційних грошей компоненти, щоб з них зібрати НРК та поставити на облік. Роблять або за власні кошти, або завдяки волонтерській допомозі.
Куди ж без бюрократії, припустімо, технічний засіб уже створений і готовий до виконання завдання. Є потреба провести місію. Але засіб ще не поставлений на облік. І перед підрозділом постає вибір: чекати, доки завершаться всі формальні процедури, або ухвалювати рішення з огляду на реальну оперативну потребу.
Потім про такі місії знімають відео і всі аплодують.
Я розумію необхідність обліку, відповідальності та контролю. Але війна не завжди залишає час на те, щоб пройти всі бюрократичні процедури в потрібній послідовності. Тут потрібні зрозумілі правила, які дозволяють одночасно зберігати контроль і не втрачати можливості виконати завдання вчасно. Я дуже хочу, щоб в Міноборони спростили ці правила.
На фронті також багато говорять про людей, які приходять до війська. Серед тих, із ким доводилося спілкуватися, є ті, хто прийшов сам через рекрутинг, є й мобілізовані, та тих кого звуть як бусифікували.
За оцінками, які озвучувалися під час таких розмов, частка тих, хто прийшов через рекрутинг, становить близько 30%, а мобілізованих близько 70%. Це не статистика всієї армії, а оцінка конкретного військового організму.
Чому це важливо? Сучасний підрозділ, це не лише люди зі зброєю. Це команда, у якій кожен має виконувати свою функцію. Іноді фахівець, який у цивільному житті займався електронікою, програмуванням чи ремонтом техніки, може принести підрозділу величезну користь саме завдяки своїм професійним навичкам, але при цьому служити.
Цікаво було дізнатися про досвід одного з підрозділів: вони зробили системи опитування через ботів, які дозволяють з’ясовувати, чи військовий на зв’язку та, чи живий він. Завдання військового відповідати на питання бота.
Хочу звернутись і до Генштабу, спробуйте провести перевірки, берете, штатно-облікові документи бригад і перевіряєте фактичну наявність людей, зіставляти документи з реальністю. Треба не просто дивитися на цифри в таблицях, а розібратися, де насправді перебувають військовослужбовці та які завдання вони виконують. І чи вони взагалі перебувають.
Паперова чисельність і реальна чисельність, не завжди одне й те саме. І якщо ми хочемо розуміти, що відбувається на фронті, потрібно мати достовірну картину, а не лише звіти.
Був здивований, коли один з підрозділів має штаб управління, військовими які безпосередньо виконують бойові завдання приблизно за 140 кілометрів від смуги, за яку відповідають відповідні бригади.
Сам по собі штаб не обов’язково має перебувати безпосередньо біля переднього краю. Але питання в іншому, наскільки добре ті, хто ухвалює рішення, розуміють реальні умови, у яких працюють їхні підрозділи? Ті, хто перебуває далеко від позицій, мають не втрачати зв’язку з тими, хто там щодня ризикує життям. Управління не може перетворюватися на роботу виключно з таблицями, доповідями та цифрами.
Водночас я бачив, як люди облаштовують свої пункти постійної дислокації, заглиблюються під землю, намагаються створити там прийнятні умови для життя та роботи. Це важко, але багато що залежить від ініціативи й бажання самих людей. Якщо є мотивація, вони знаходять рішення навіть у складних обставинах.
Про стан хлопців. Ми з колегами, спілкувалися з бійцями підрозділу безпілотних систем, які повернулися з позицій. Серед них були двоє військовослужбовців, які свого часу самовільно залишали частину, але згодом повернулися до служби та перейшли в інший підрозділ.
Вони розповіли про третього бійця, його нещодавно мобілізували, однак після повернення з позицій він самовільно залишив частину. Причина, про яку розповідали, на перший погляд, здається простою. Приблизно за 400 метрів стався приліт КАБу, не з приємних відчуттів, повірте знаю що пишу.
Для однієї людини такий досвід може стати точкою, після якої страх виявляється сильнішим за здатність залишатися на позиції. Для іншої навпаки, небезпека гуртує, змушує зібратися, триматися побратимів і продовжувати виконувати завдання. Люди різні. Вони по-різному реагують на небезпеку, мають різний досвід і різний запас психологічної стійкості. І це теж реальність війни, яку не можна ігнорувати. За кожним рішенням залишитися чи піти стоїть конкретна людина, її досвід і те, що їй довелося пережити.
Тому, говорячи про військо, не можна обмежуватися лише технікою, чисельністю та штатними документами. Потрібно розуміти й людський фактор, мотивацію, підготовку, психологічний стан, якість командування та умови, у яких військові виконують завдання.
Про життєве, кіл-зона збільшується, ворог може за день спалити чотири автівки підрозділу, 20+ км, дронщики та ребівці так само інколи не розуміють один одного, смуги частот ворога перейшли по відео за 8 ГГц.
Про місії, які змінювались прямо під час виконання, цей корабель не чіпати, цей міст не бити й так далі. Військові не розуміють логіки ухвалення певних рішень, це породжує запитання щодо того, наскільки ефективно використовуються ресурси та чи відповідають поставлені завдання реальним потребам фронту.
Можна відзвітувати про тисячі дронів, які полетіли в бік противника. Але водночас залишаються наші позиції, які потребують підтримки. Залишаються військові, яким необхідно забезпечити розвідку, захист, зв’язок, логістику та можливість своєчасно виявляти ворога. Мені здається, важливо, щоб основна увага приділялася не лише ударам по території рАсії, а й системній підтримці нашої лінії фронту. Потрібно постійно працювати над профілактикою загроз накопичування ворога.
Завершуючи. Було приємно чути від звичайних хлопців, «підождіть це ж ви з каналу де ви розповідаєте про РЕБ?» я відповідаю, так. Хлопці виявляєтеся, вчаться, вчать інших, і це круто, бо я відчуваю свою користь. На хейтерів сказали не звертати увагу, не буду.
Сучасна війна змінюється щодня. І наше завдання, не просто встигати за цими змінами, а вчитися діяти швидше, розумніше та ефективніше. Тому що в цій війні перемагає не той, у кого просто більше техніки. Вирішальним стає те, наскільки швидко люди здатні перетворити знання на технологію, технологію, на інструмент, а інструмент, на результат, який допомагає зберегти життя та втримати фронт.
А ще, цю війну виграють не військові, а саме інженери…
Думки депутата з фронту. Війна, яка стала ІТ
Як безпечно перейти до системного та керованого використання ChatGPT Business
| +33 голоса |
|


