Пам’ятаєте ту рекламу Apple про iPad, де дитина постійно щось робить на планшеті, а на запитання «що ти робиш на комп’ютері?» відповідає – What’s a computer? Її суть полягала в тому, що iPad – це сучасна платформа, яка, не є комп’ютером у звичному нам форматі, все одно виконує всі необхідні завдання. Тоді Apple (і цілком справедливо!) отримала чимало критики за те, що обмеження iPadOS робили iPad значно менш зручним пристроєм порівняно з Mac у зв’язці з macOS.
Численні спроби Apple розв'язати цю проблему та вигадати нові багатовіконні рішення для iPadOS (згадаємо не до добра Stage Manager) не приживались. Складалося враження, що Apple зайшла в глухий кут у розвитку iPadOS. Але ось на цьогорічній WWDC компанія представила нову багатовіконну систему, яку вже добре знають мільйони користувачів – адже вона дуже нагадує роботу з вікнами в macOS чи навіть Windows: повноцінні вікна!
За замовчуванням програми відкриваються на весь екран, тож для звичайних користувачів, яким зручно працювати з одним застосунком, нічого не змінюється. Але тепер майже будь-яке вікно можна змінити в розмірі й зручно розташувати на екрані – система це запам’ятає, і наступного разу програма відкриється в тому ж вигляді та в тому ж місці. Крім того, вікна отримали знайому систему «світлофорних» кнопок з macOS: червона – закриває, зелена – розгортає на весь екран, а жовта в macOS згортає у Dock. Що вона робить в iPadOS – поки не зовсім ясно. Можливо, це ще обмеження першої бети.
Але нововведення на цьому не закінчуються. У зв’язці з клавіатурою iPad тепер має покращений курсор (миші? трекпада?), яким значно зручніше керувати вікнами й іншими елементами інтерфейсу. І до всього цього додалося повноцінне меню у верхній частині екрана, за допомогою якого користувачі можуть швидко отримати доступ до налаштувань і команд застосунків. Я пожертвував своїм iPad Pro з процесором M4, щоби протестувати нову версію системи, і мені дуже сподобалися ці зміни. Можу вже впевнено сказати, що iPad з iPadOS 26 реально починає конкурувати з Mac у боротьбі за мій робочий час.
Найдивніше для мене – що Stage Manager усе ще присутній. Втім, у macOS він теж співіснує зі звичайним керуванням вікнами. Можливо, від початку він настільки відбив у мене бажання ним користуватися, що я навіть не готовий спробувати його з новою логікою вікон. Але зі Stage Manager чи без нього, iPadOS починаючи з версії 26 стає справді цікавою варіацією комп’ютерної платформи. За масштабами прориву я б порівняв це з додаванням підтримки копіювання й вставки тексту та зображень, які, як би складно в це не було повірити, були відсутні на платформі кілька перших років її існування. Словом, думаю, Apple очікує новий стрибок продажів iPad, навіть якщо це частково канібалізує продажі комп’ютерів Mac.
Дивлячись на новий інтерфейс під назвою Liquid Glass, важко втриматися від порівнянь з Aero із Windows Vista або Aqua із Mac OS X. Обидва ці дизайни були відомі своєю «скляністю» елементів інтерфейсу, і Liquid Glass у цьому випадку не є якоюсь особливою інновацією. До певної міри Liquid Glass можна вважати покращенням після плаского й нудного дизайну, який з’явився в iOS 7. Але я не впевнений, що це справді покращення. Можливо, це той випадок, коли дизайн існує заради самого дизайну, а не заради користувача.
Дизайн, як казав Стів Джобс, – це не те, як щось виглядає, а те, як воно працює. Запишемо це поки що на «сирість» бети, але всі бета-тестери помітили, що фокус на візуальній цілісності зайшов надто далеко, і жертвами стали контрастність і читабельність. Тож «працює» поки що так собі. Текст «висить» на напівпрозорих панелях, тіні та світлові ефекти вражають на презентаціях, але майже не приносять користі в повсякденній роботі. З погляду доступності й концентрації стало більше візуального шуму, менше користі. Інженери та дизайнери Apple на сесіях WWDC, які я відвідував, постійно повторюють, що те, що ми бачимо зараз – це дуже сирі варіанти, і робота над покращеннями триває. Це теж важливо пам’ятати критикам на кшталт мене, і я постійно собі це нагадую, чекаючи наступної бети.
Apple колись була взірцем простоти і ясності. Liquid Glass – ніби дивний гібрид скевоморфізму й мінімалізму: візуально перевантажений, а по суті – поверхневий. Це інтерфейс, який намагається бути «магічним», забуваючи про те, що ним взагалі-то потрібно користуватися. Я не можу перестати думати про те, що відмова від тулбарів у Finder, наприклад, створює дуже дивні ефекти для кнопок, які «висять» згори, і візуально я сприймаю вікно Finder як розірване на кілька нашвидкуруч з’єднаних частин.
Я думаю, новий дизайн – це результат того, що Apple взяла інтерфейс із VisionOS, який був призначений для «доповнення» реальності, тобто мав бути прозорим, і натягнула його на системи, де ця прозорість не настільки вже й потрібна. Стандартизувати інтерфейси між iOS/ iPadOS/ macOS та іншими – ідея насправді непогана сама по собі. Але пошук найменшого спільного знаменника має свої недоліки. Я досі не можу звикнути до алертів у macOS, які через вплив iOS стали значно вужчими й вищими по вертикалі, що, на мою думку, погіршило їхній зовнішній вигляд і читабельність.
Я сподіваюся, що в Apple ще залишилися потужні «напильники», щоб ці всі поточні шорсткості в беті суттєво згладити. Поки що ці мегаефекти на екрані більше ускладнюють сприйняття інформації, ніж допомагають. З цього погляду нинішній інтерфейс Windows 11 – Modern UI – мені здається значно більш збалансованим у плані ефектів, тіней, анімацій і переходів.
Туди ж і нова іконка Finder, до речі. Зміна впізнаваної іконки шляхом перенесення синьої сторони зліва направо лише підкреслює це бажання щось змінити просто заради змін. Теперішня іконка, покрита Liquid Glass, виглядала б значно краще без радикальних змін.
За чутками, Apple вирішила позначати операційні системи за роками (наприклад, macOS 2026), і мені навіть важко описати, наскільки мене порадувала ця інформація. Згадувати, коли там була Sonoma, Sequoia чи Monterey, було вже практично неможливо, а тим більше пам’ятати, які в них були номери версій. Правда, те, що давно в голові відкарбувалося: 10.0 – Cheetah, 10.1 – Puma, 10.2 – Jaguar, 10.3 – Panther і т.п., все-таки ще тримається, а ось вся ця каліфорнійська географія в голову вже не влазить. Конкретно в iOS/iPadOS така проблема була менш нагальною, але є й інші аргументи, чому це хороша ідея.
Коротко кажучи, думаю, що це правильний крок. Всім користувачам одразу зрозуміло, яка версія новіша. Такий одночасний перехід всього різноманіття систем – macOS, iOS, watchOS, iPadOS, VisionOS, tvOS, які зараз мають різні номери – дозволить Apple нарешті вирівняти нумерацію між різними системами, що підкреслить єдність функціональності між ними.
З погляду бізнесу, така нумерація також модна і сучасна, наголошує про регулярні оновлення, як сервіс. Думаю, це може бути додатковим аргументом Apple і їх рухом в сторону корпоративного бізнесу останнім часом.
Але, я, думаючи як представник розробника програмного забезпечення, вважаю, що «нормальна» версійність теж нікуди не дінеться. Ці приклади про iOS/macOS 26 якраз як ті котячі чи географічні назви – термін для маркетингу. Маркетинговий термін теж ніхто не дозволить мордувати версійністю, бо iOS 26.3.5 виглядає не дуже. Тому питання скоріше в тому, чи підштовхне Apple і внутрішні номери версій до маркетингових (iOS 26 (26.2.1)), чи залишить технічну нумерацію на тому ж рівні, що є зараз (macOS 26 (16.0)).
Історія, про яку я вже не раз писав – як Apple й Epic судилися за право продавати додатки та підписки в App Store – несподівано отримала завершення (чи, можливо, продовження?). Як ви, сподіваюся, пам’ятаєте, ще у 2021 році федеральна суддя постановила, що Apple повинна хоч трохи послабити свою монополію на App Store, дозволивши розробникам спрямовувати користувачів на покупки за межами магазину.
У новій постанові та ж суддя детально описала, як Apple знову й знову обирала найгірші варіанти для розробників, фактично саботуючи судову заборону на антиконкурентну поведінку. Причому ключові фінальні рішення, за які суддя тепер вирішила серйозно «дати по руках» Apple, ухвалював особисто Тім Кук – свідомо стріляючи компанії в ногу. Суддя Івонн Гонсалес Роджерс не стала церемонитися: другого шансу не буде. Вона вимагає реальних змін в App Store, бо всі попередні «покращення» були просто фікцією.
У 2021 році Apple судилася з Epic Games. І хоча компанія виграла більшість пунктів, один важливий програла: суд постановив, що Apple повинна дозволити розробникам розміщувати в додатках посилання на сторонні способи оплати. Це і є той самий «антинавігаційний інструктаж». Але формулювання було розпливчастим, і Apple вирішила цим скористатися – мовляв, ми ж все одно можемо брати комісію навіть за покупки в браузері. Всередині компанії почали міркувати, як обійти цю вимогу. Один із варіантів – взагалі не брати комісію, але жорстко обмежити місце розміщення посилань. Також обговорювали модель, де плата залежить від кількості завантажень застосунку або ж нову комісію для вебпокупок із подальшими аудитами розробників.
Поки Apple подавала апеляції, обговорення то активізувались, то затухали. Але коли стало зрозуміло, що суд не відступить, компанія зупинилася на варіанті зі зниженою комісією та аудитом. Суддя прямо пише: Apple знала, що це – найгірший варіант для розробників. Повне скасування зборів було б дуже привабливим навіть із суворими обмеженнями на посилання. Але Apple очікувала мільярдні втрати. А от комісія з аудитом, на думку самої компанії, зацікавить лише великих гравців. Тоді втрати були б менші – лише десятки мільйонів. У результаті Apple вирішила: а чому б не поєднати обидва найгірших варіанти – і комісію, і обмеження на посилання? Суд назвав це найантиконкурентнішим рішенням.
Потім почали обговорювати, якою має бути ставка комісії. Суд дозволив її брати, але лише з чітким обґрунтуванням. А ось стандартні 30% – це, як з’ясувалося, просто цифра зі стелі. Обговорювали різні варіанти: 20%, 27%. Фінансовий директор Лука Маестрі виступав за 27%. Деякі керівники всередині компанії були проти самої ідеї комісії – наприклад, голова App Store Філ Шиллер писав, що він не «в команді комісії». Остаточне рішення ухвалив Тім Кук: буде 27%. Суд зазначив: Apple знала, що з урахуванням зовнішніх платіжних комісій така ставка зробить вебпокупки збитковими для розробників. Але все одно її ввели – без пояснення, просто заради прибутку.
Далі перейшли до деталей: як саме виглядатимуть кнопки й посилання? Що буде, коли користувач натисне? Зрозуміли, що чим помітніше посилання – тим більше кліків, тож вирішили його «заховати». Затвердили найменш помітний варіант – простий текст. Також створювали екран попередження: спочатку думали про невелике віконце, але згодом вирішили налякати користувача – зробили повноекранне повідомлення з текстом на кшталт: «Ви точно хочете продовжити?» і купою додаткової інформації. Усередині команди обговорювали, як зробити повідомлення «лячними». Менеджер з UX написав, що фраза «зовнішній сайт» звучить страшно, тож керівництву сподобається. Ще запропонували показувати ім’я розробника замість назви застосунку – щоб виглядало ще гірше. Навіть Кук долучився – запропонував додати фразу про те, що за межами App Store Apple вже не гарантує конфіденційність і безпеку.
У суді Apple намагалася відбиватися: мовляв, слово «лячний» – це не про страх, а про «підвищення обережності». Суддя відповіла, що це суперечить здоровому глузду. І на цьому не зупинилися. Apple обмежила, який саме текст можна використовувати у посиланнях, заборонила деяким розробникам користуватися новими правилами та заблокувала можливість використовувати динамічні посилання, які зберігають авторизацію. Все – щоб створити якомога більше перешкод.
Суддя зробила висновок: Apple постійно обирала найгірші варіанти для розробників і зовсім не збиралася виконувати рішення суду. Вона прямо пише: «Apple намагалася з усіх боків зберегти свої незаконні доходи». У Тіма Кука був вибір: або виконати постанову, або й далі брати комісію без пояснення. Суд вирішив: він зробив поганий вибір. Тепер Apple зобов’язана дозволити розробникам вільно використовувати посилання та кнопки для продажів поза межами App Store. І комісію за вебпокупки більше брати не можна.
Apple вже заявила, що не погоджується з рішенням суду і подаватиме апеляцію. Тож, виглядає, це ще не кінець історії.
Apple нещодавно опублікувала звіт про фінансові результати за минулий квартал, в черговий раз показавши зростання ключових показників та рекордний прибуток. Проте не обійшлося без труднощів, особливо на китайському ринку, де компанія зафіксувала значне падіння продажів. Гляньмо, що там в деталях, де, як відомо, самий м'якуш!
Зростання виручки та прибутку
Загальна виручка компанії за квартал зросла на 4% та склала 124,3 млрд дол. Чистий прибуток Apple зріс ще більш відчутно – на 7%, досягнувши 36,3 млрд дол.
Сервіси! Сервіси! Сервіси!
Доходи від сервісів продовжують залишатися одним з головних рушіїв зростання Apple. У звітному періоді вони зросли на 14%, досягнувши 23,12 млрд дол. Екосистема підписників компанії також продовжує зростати – тепер у ній понад один мільярд користувачів. Всі ми, що купляємо ту чи іншу підписку в Apple, чи через неї, входимо в цей мільярд. Недарма європейські органи так уважно дивляться на цей бізнес, шукаючи в ньому порушення.
Продажі Mac та iPad демонструють впевнений ріст
Сегмент комп’ютерів Mac показав значне зростання – виручка збільшилася на 15% та склала 8,98 млрд дол. Це найкращий результат для Mac з четвертого кварталу 2022 року. Мені цікаво, наскільки до цього приклався новий Mac mini, котрий, схоже, дуже полюбився користувачам. Аналогічне зростання на 15% показали й продажі iPad, досягнувши 8,08 млрд дол.
Рекордна кількість активних пристроїв
Загальна кількість активних пристроїв Apple у світі досягла 2,35 млрд, збільшившись на 150 млн у порівнянні з попереднім кварталом – це сумарна кількість всіх iPhone, iPad, Mac і т.д. Цей показник підтверджує стійкість екосистеми компанії та високий рівень лояльності користувачів, які настільки занурюються в екосистему, що не мають змоги перейти з неї в іншу.
Результати iPhone та носимих пристроїв
Продажі iPhone, головного джерела доходу компанії, принесли 69,14 млрд дол., що виявилося на 1,89 млрд дол. нижче прогнозів. В цьому, підозрюю, велика вина китайського ринку (про це нижче). Сегмент носимих пристроїв, включаючи Apple Watch, AirPods, Beats та Vision Pro, показав впевнений результат з виручкою у 11,75 млрд дол.
Падіння продажів на китайському ринку
Попри загальне зростання, Apple зіткнулася з серйозними проблемами у Китаї. Виручка компанії в регіоні скоротилася на 11.1%, склавши 18,51 млрд дол. Це найбільше падіння продажів на китайському ринку за останній рік. За даними Apple, половина цього зниження пов’язана із «запасами на каналах збуту», що вказує на проблеми з дистрибуцією та попитом. Китайські телефони, які дешевші та часто потужніші за своїми характеристиками, складають сильну конкуренцію iPhone, а сильні націоналістичні заклики в країні попиту теж не допомагають.
Прогноз на наступний квартал
Apple очікує, що загальна виручка за новий квартал зросте на 1-10%, а сервісний сегмент продовжить зростати ще активніше – у межах 10-20%. Цей прогноз показує, що, попри труднощі в окремих регіонах, компанія впевнена у подальшому розширенні своєї екосистеми та збільшенні доходів. Фінансові результати Apple демонструють сильні позиції компанії, особливо у сервісному сегменті та продажах Mac й iPad. Проте уповільнення на китайському ринку залишається викликом, що вимагає стратегічних рішень у майбутньому.
І знову я зі своєю колекцією, але цього разу не про комп’ютери. Про свою любов до Apple Extended Keyboard II я вже писав неодноразово, і, здається, я нарешті знайшов спокій у клавіатурах після того, як поєднав її з Touch ID і зробив основною клавіатурою.
Я не припинив використовувати інші клавіатури, і Realforce R2 досі залишається впевненою другою альтернативою, тому що перемикачі Topre – моя інша таємна любов. Але AEK II назавжди у моєму серці. Настільки, що у мене тепер їх чотири, плюс ще одна, яку я розібрав, випаяв із неї перемикачі, впаяв в іншу материнську плату й зібрав іншу клавіатуру на цій основі. Вона, щоправда, на жаль, у процесі трансплантації втратила магію AEK, і я нею не користуюсь.
Але в процесі збирання Маків і вивчення історії AEK я почав колекціонувати й інші цікаві клавіатури Apple, які свого часу використовували механічні перемикачі. Я настільки заглибився в це питання, що тепер у мене є практично всі ключові клавіатури Apple з механічними перемикачами, і я хочу про них трохи розповісти. Це глибока кроляча нора, з якої ви вийдете з величезним багажем знань про вінтажні клавіатури Apple, які вам скоріше за все зовсім не потрібні.
Macintosh Keyboard (M0110)
Клавіатура, яку Apple представила разом із новим на той час комп’ютером Apple Macintosh у 1984 році. З цікавих особливостей найбільш помітним у ній був факт відсутності клавіш навігації. За легендою, на цьому наполягав Стів Джобс, щоб змусити розробників створювати додатки, що використовують можливості миші. Також у цій клавіатурі вперше почали використовувати кнопку Command, яка застосовувалася для клавіатурних скорочень, відомих нам сьогодні.
Для підключення до комп’ютера використовувався кабель із телефонними роз’ємами, проте його не можна було використовувати із телефоном.
У клавіатурі використовувалися перемикачі Alps SKCC, і взагалі перемикачі компанії Alps Electric домінували у клавіатурах Apple, доки широке розповсюдження дешевших клавіатур із гумовими мембранами не змусило компанію згорнути цей бізнес.
Macintosh Plus Keyboard (M0110A)
Клавіатуру розробили для нової моделі Маків – Macintosh Plus, і постачали разом із ними, починаючи з 1986 року. Як можна побачити на фотографії, у цій клавіатурі з’явився не лише цифровий блок, а й стрілочки. Річ у тім, що на той момент Apple вже позбулася Стіва Джобса, і більше нікому було просувати й наполягати на цікавих ідеях. Для підключення клавіатура використовувала той самий телефонний кабель.
Ця клавіатура, оскільки вироблялася в різних країнах, залежно від географії виробництва, могла мати перемикачі Alps, Mitsumi або SMK. Треба сказати, що ні M0110, ні M0110A мені не сподобалися з погляду роботи з ними: клавіатури досить високі, і доводиться незручно тримати руки під час набору тексту.
Цей самий високий корпус створює ефект порожнечі й відлуння під час друку. Самі перемикачі нічим особливим не вирізняються в плані відчуттів.
Apple Desktop Bus Keyboard (A9M0330)
Ця модель клавіатури характерна тим, що замість телефонного роз’єму Apple почала використовувати Apple Desktop Bus, розроблений для підключення зовнішніх аксесуарів типу клавіатури або миші. Цікаво, що роз’єм був спочатку розроблений для комп’ютерів Apple IIGS, які на той час усе ще розробляли й продавали паралельно з лінійкою Macintosh. Apple почала використовувати його і в Маках, але конкретно ця модель клавіатури, яка з’явилася у 1986 році, більше відома як клавіатура Apple IIGS.
З інших особливостей цієї клавіатури – у ній також був додатковий роз’єм ADB для підключення миші; раніше клавіатура й миша підключалися до комп’ютера окремо. Завдяки архітектурі шини ADB тепер їх можна було підключати послідовно. На клавіатурі також з’явилася кнопка ввімкнення/ вимкнення комп’ютера, а дизайн і колір відповідали стилю Snow White, розробленому студією Frog Design для комп’ютерів Apple II.
Мені дуже подобається розмір і стиль цієї клавіатури, а приємні перемикачі Alps (або помаранчевого, або лососевого – світло-рожевого – кольору) роблять набір тексту дуже комфортним. Що збиває з пантелику, так це нестандартне розташування Caps Lock, Control і кнопки з тильдою (~), а також стрілочки, розташовані в один ряд. Якщо до стрілочок можна було б звикнути, а інші кнопки перепрограмувати, то Caps Lock як перемикач має механізм фіксації (тобто після натискання він залишається механічно ввімкненим), і це дуже вибиває з колії. (Для мене це критично, тому що я використовую Caps Lock для перемикання мов на клавіатурі, і «залипання» кнопки мені не потрібно. У тій Apple Extended Keyboard, яку я використовую, я перепаяв перемикач Caps Lock на звичайний, а ADB Keyboard мені шкода паяти. Тому я зазвичай просто нею милуюся, але не користуюсь).
Apple (Standard) Keyboard (M0116/M0118)
У 1987 році Apple представила два комп’ютери – Macintosh II та Macintosh SE, у комплекті з якими клавіатура за замовчуванням не постачалася. Покупці могли вибрати та придбати окремо або Apple Standard Keyboard, або Apple Extended Keyboard. Більш компактну Apple Standard Keyboard іноді ще називали Apple Keyboard, і ця назва згодом неодноразово використовувалася для інших моделей.
Розкладка клавіш в одній із модифікацій компактної версії була такою самою, як в Apple Desktop Bus Keyboard, але дизайн був значно «масивнішим», зокрема завдяки товстій внутрішній пластині. У результаті клавіатура виявилася набагато важчою за A9M0330. Це мало підкреслити потужність Macintosh II та Macintosh SE, які на той час були найпотужнішими моделями Apple.
Ця модель клавіатури існувала у двох модифікаціях: перша з номером моделі M0116 – із розкладкою, ідентичною ADBK, як я згадував вище, і друга з номером моделі M0118 – із більш звичною для європейських користувачів ISO-розкладкою. У другій модифікації клавіша Caps Lock розташовувалася на звичному сучасному місці, хоча клавіша Return залишалася вертикальною. (Коли я пишу ці рядки, M0118 їде до мене з Єгипту. Хто тут божевільний? Я божевільний!?).
Обидві модифікації використовували перемикачі Alps помаранчевого та лососевого кольорів, і хоча пуристи стверджують, що між ними велика різниця у відчуттях, я не можу цього підтвердити. Мені здалося, що у перемикачів лососевого кольору звук має нижчі частоти, але з клавіатурами такого віку є багато чинників, які за ці роки могли вплинути на зміну відчуттів і звукових характеристик.
Apple Extended Keyboard (M0115)
Перше покоління Apple Extended Keyboard було представлено разом з Apple Standard Keyboard як повнорозмірна версія тієї клавіатури. Вона мала навігаційні клавіші, окремий блок стрілок у формі перевернутої літери Т та набір функціональних клавіш від F1 до F15.
Клавіатури також використовували помаранчеві або лососеві перемикачі Alps. Розкладка клавіш ґрунтувалася на форматі «101 ANSI», який із 1986 року використовувався IBM у клавіатурах Enhanced Keyboard. Клавіатуру я додав в колекцію недавно, тому ще не встиг її почистити, і перепрошую за її зовнішній вигляд.
Apple Extended Keyboard II (M3501)
Кульмінацією еволюції механічних клавіатур Apple стало друге покоління Apple Extended Keyboard, яке компанія випустила у 1990 році. Вона була трохи меншою, трохи тихішою, ніж перше покоління. Верхня частина корпусу отримала S-подібний вигин, і з’явилася висувна панель для регулювання висоти або нахилу клавіатури.
Щодо перемикачів, залежно від країни виробництва та ринку споживання, у клавіатурах могли використовуватися перемикачі Alps (кольору «слонової кістки», «лососеві» або білі) або перемикачі Mitsumi. З тих чотирьох клавіатур, що є у мене, дві оснащені перемикачами кольору слонової кістки, а дві – Mitsumi. У мене поки що немає варіанту з лососевими перемикачами, хоча я не впевнений, навіщо це мені потрібно, окрім як для гордості наявністю повної колекції. Втім, це теж непогане пояснення. (Після написання цього тексту я все ж таки купив клавіатуру з лососевими перемикачами, але пообіцяв собі, що одну з Mitsumi я зрештою продам).
Про AEKII я вже неодноразово писав у своєму блозі. А після того, як я модифікував її, додавши Touch ID, я не можу вигадати для себе пояснення, навіщо мені могла б знадобитися ще якась клавіатура. Можливо, кілька моїх експериментів із сучасними клавіатурами, такими як Drop, Keychron та іншими, просто потрібно продати й забути про них.
Apple Adjustable Keyboard (M1242)
Назва клавіатури підкреслює її головну особливість – це був експеримент Apple у створенні ергономічних клавіатур. Клавіатура складалася з двох половинок, з’єднаних шарніром у верхній центральній частині, що дозволяло розсувати ці половинки під зручним для користувача кутом. При цьому пробіл залишався у центрі. У комплекті були також дві підставки для зап’ясть, а цифровий блок клавіш постачався окремо (аналогічно до Macintosh 128K), зі своєю власною підставкою для зап’ястя.
Клавіатура не стала популярною, головним чином через нішовість комп’ютерів Mac та кризу в Apple у той час (1994 рік). До того ж конструкція клавіатури виявилася досить незручною, крихкою та ненадійною. У ній використовувалися перемикачі Alps SKFS, і Apple Adjustable Keyboard стала останньою клавіатурою Apple, де застосовувалися механічні перемикачі.
Newton Keyboard
Одна з досить рідкісних клавіатур Apple – це клавіатура для прадідуся iPhone, персонального кишенькового комп’ютера Apple Newton.
Про неї я вже писав окремо, і за цим посиланням можна дізнатися, яке відношення ця клавіатура Apple має до IBM.
Інше
Починаючи з 1990 року, Apple почала заощаджувати, пропонуючи до недорогих конфігурацій Mac клавіатури з гумовими мембранами. Першою з них була Apple Keyboard II (M0487), яка зовні майже не відрізнялася від Apple Desktop Bus Keyboard (A9M0330), але мала значно спрощену конструкцію й була дуже незручною для набору тексту. Вона заслуговує на увагу хіба що через те, що у 1993 році випустили її чорний варіант, який постачався в комплекті з Macintosh TV, першим Mac у чорному кольорі.
У 1994 році Apple випустила AppleDesign Keyboard (M2980) – першу повнорозмірну бюджетну клавіатуру. За своїм форматом вона трохи нагадувала Apple Extended Keyboard, але на цьому схожість закінчувалася, адже замість механічних перемикачів тут знову ж таки використовувалися гумові мембрани, які суттєво погіршували відчуття під час друку. Ці дві клавіатури є у моїй колекції лише тому, що вони дісталися мені разом із певними іншими зразками.
Що ж до клавіатур з USB (починаючи з iMac G3) – про ці моделі ви, ймовірно, вже знаєте або бачили їх. Що хотілося б додати до колекції клавіатур Apple – це дві дуже рідкісні та помітно дорогі речі. Перша – це Lisa Keyboard (A6MB101), клавіатура від комп’ютера Apple Lisa, який був розроблений ще до Apple Macintosh. Жодних особливих почуттів до неї я не маю, просто цікаво. Приблизно такі ж відчуття стосуються й Macintosh Keyboard, яка входила до складу Apple Twentieth Anniversary Macintosh (TAM).
Ця клавіатура, хоча й з мембранами, є унікальною тим, що в ній знову не було цифрового блоку клавіш, але прямо в корпус клавіатури був вбудований трекпад. Вона ніколи не продавалася окремо, тому таких клавіатур дуже мало в обігу, особливо враховуючи те, що сам TAM продавався в досить обмеженій кількості. Сам комп’ютер мене не надто цікавить. Хоча, можливо, на мій інтерес сильно впливає вартість тих екземплярів, які трапляються у продажу.
Ось такий клавіатурний екскурс в історію Apple. Мороки з цими клавіатурами багато, тому що через вік клавіатур на деяких з них це добре видно, перемикачі забиваються пилюкою, пластик корпусів жовтіє від ультрафіолету, і т.д. Але спостерігати постфактум за цією еволюцією технологій теж дуже цікаво.
Після того, як я поскаржився, що iPhone 16 Pro не приніс задоволення (хоча це не допомогло, і мене все одно назвали сектантом), я примудрився непомітно для себе оновити ще один пристрій, яким користуюсь досить часто. Не стану вкотре розповідати, як люблю iPad mini. Робив вже це неодноразово. Отже нещодавно Apple випустила оновлення цього планшета, і я, не роздумуючи довго, швидко обміняв стару модель на нову з невеликою доплатою.
Мої сценарії використання iPad mini скоріше з категорії зручності, ніж необхідності. Але інколи це набагато зручніший і належний пристрій, ніж iPhone чи iPad Pro. Але на той момент мій iPad mini почав досить помітно гальмувати при виконанні більшості завдань. Навіть на момент його випуску Apple встановила туди не найшвидший процесор, і з часом, через старіння і бети, швидкість роботи також не покращується. А потім я почав писати замітку про пристрої-розкладушки, і мені прийшла чудова думка про iPad mini.
В екстер’єрі нового iPad mini, крім кольорів, нічого не змінилося – основні зміни відбулися всередині. Новий процесор A17 та вдвічі збільшена оперативна пам’ять до 8 ГБ і сховище до 128 ГБ – ось, власне, весь апгрейд (який дозволяє забезпечити роботу Apple Intelligence на пристрої). Інші речі, такі як підтримка нового стилуса з можливістю «малювати», не торкаючись екрана, швидший порт USB-C і швидший WiFi 6E, підтримка Smart HDR 4 у фото вже менш критичні. Підтримка eSIM або нового FinalCut Pro для iPad мені ще менш актуальні. Здавалося б, навіть нема чому радіти.
А от і навпаки! При переході з iPhone 15 Pro на 16 Pro різниця в продуктивності не так помітна, оскільки різниця між пристроями всього лише рік. Попередній iPad mini я купив у березні 2021 року, і за три з половиною роки продуктивність процесорів Apple зробила великий стрибок уперед, а збільшена пам’ять тільки цьому допомагає. В результаті, відчуття від нового пристрою найпозитивніші, без тіні сумніву і жалю щодо цього оновлення. Навіть той самий «jelly scrolling» (затримки в рендерінгу при прокрутці контенту), хоча і не зник повністю, став набагато менш помітним. Екран у mini досі LCD, тому, звісно, після OLED в останніх iPad Pro очі трохи помічають різницю в якості. Зі сховищем на 128 ГБ я вже добре уявляю, як можна буде заповнити iPad фільмами й серіалами та брати його з собою у поїздки. У відрядженні рюкзак з цим iPad разом із новим 14-дюймовим MacBook Pro буде відчуватися як пушинка! (Ну, може, не зовсім. Але точно легше, ніж із 16-дюймовим Маком. Якщо ви запитаєте, чому ці фільми та серіали не записати на робочий комп’ютер, то я скажу, що ключове слово – це «робочий». Я принципово намагаюся не змішувати особистий і робочий контенти з багатьох причин).
Чесно кажучи, після анонсу лінійки iPhone 16 я вирішив, що не бачу особливого сенсу змінювати свій 15 Pro Max. Нововведення, які я побачив під час презентації, мене не вразили настільки, щоб переходити на новий телефон з попереднього покоління. (Так взагалі-то роблять тільки запеклі гіки, а нормальні люди оновлюють свої смартфони кожні 3-4 роки). Думаю всі великі зміни Apple притримує для наступного року, де вони сподіваються запустити так званий суперцикл оновлень телефонів у користувачів, які на той час остаточно втомляться від поточного дизайну.
І все ж новий смартфон у мене з'явився. Річ у тому, що у знайомої її старий iPhone 11 вже розсипався на частини, і їй потрібна була заміна. 15 Pro Max її більш ніж влаштовував. Тим більше що я був готовий продати його за ціною trade-in в Apple, яка завжди на $150-200 нижча за ціну такого смартфона на eBay. Крім цього, у мене був практично новий телефон, оскільки за два місяці до цього Apple його поміняла через пошкодження за програмою Apple Care+ (не питайте).
Коротше, якщо ви продерлися через цей напад графоманії, ви зрозуміли, що я не сильно хотів iPhone 16 Pro Max, і він у цьому плані мене абсолютно не розчарував. Я чесно не можу придумати бодай якесь виправдання для когось, хто б оцінив перехід на нього з 15-ї версії (або навіть з 14-ї!). Настільки це пересічне оновлення в Apple. Усі маркетингові розповіді про «розробку телефону для AI», який потім розмазують тонким шаром апдейтів на більш ніж пів року – всього лише розповіді. У сухому залишку ми отримуємо трохи більший екран при майже тому самому розмірі телефону, що й попередня модель, новий процесор, який трохи швидший за процесор у 15 Pro Max, фізичну кнопку для знімання камерою (про це нижче) – і, загалом, усе. На дрібні зміни типу нового сенсора для ультраширококутної камери можна практично не звертати уваги.
Коробки від 15 Pro Max і 16 Pro Max
Насправді я люблю робити знімки в ультраширику, і якраз новий сенсор для цієї камери мене цікавив найбільше. Але як я не розглядав результати, я не можу сказати, що вони радикально відрізняються від тих кадрів, які знімав iPhone 15 Pro Max. При яскравому світлі ще виходить більш-менш пристойно, але в темряві все те саме свято шуму і розмиття:
5х телефото, з іншого боку, якось нез'ясовно став кращим і іноді видає непоганий результат, хоча начебто ніяких змін там не було:
Головна камера під час знімання вдень з гарним світлом, підрізає крила аргументу, що було б непогано все-таки брати повноцінний фотоапарат із собою в поїздки:
Інша помітна зміна – виділена кнопка для фотокамери – теж мала багатообіцяльний вигляд. Але коли тільки вийшли перші огляди нового iPhone, журналісти обережно писали про те, що «до кнопки треба звикнути». І я можу сказати про себе, що я досі до неї звикаю. Правильне натискання для перемикань режимів і опцій тут настільки нетривіальне, що частіше простіше і швидше вибрати ці опції на екрані. Ба більше, я неодноразово виявляв, що я випадково змінюю ці опції, навіть непомітно для себе. Можливо, це добре для тих, хто дуже сфокусований на процесі, і уважно дивиться на екран, але я неодноразово виявляв, що знімав частину кадрів у зовсім не тому наборі налаштувань, які я хотів спочатку.
Єдине, що рятує – це те, що тепер ці налаштування відтінків у кадрі можна змінювати постфактум, тож знімання не в тому режимі не таке критичне.
Ці набори налаштувань – Фотостилі, як називає їх виробник, до речі, підкреслюють, що Apple здалася в боротьбі за «найкращі фото зі смартфонів», намагаючись переконати користувачів, що постпроцесинг фото, який робив iPhone, найкращий. (Може бути, але точно занадто агресивний). Тепер кожен може навіть після того, як кадр знято, змінити те, як камера обробляє кольори, відтінки шкіри, тіні. Ця штука мені дуже сподобалася. І, як я розумію, це особливість саме нової версії цих фотографічних стилів, які доступні тільки на 16-му «поколінні» iPhone. Коротше, з камерами в новій моделі все не так однозначно. І якщо ви не знімаєте айфоном професійне відео (Apple робить на цьому сильний акцент), то багато з поліпшень можете і не помітити.
Apple також стверджує, що час роботи від акумулятора вкотре збільшився (в інтернеті пишуть, що місткість акумулятора змінилася з 4422 мАг до 4685 мАг), але я цього якось не помітив. Щоправда, обмовлюся, що я зазвичай сиджу на бета-версіях iOS, які не оптимізовані з погляду енергоспоживання. Але в поїздках, коли я цілий день міг проводити далеко від зарядки, мені доводилося брати з собою зовнішній акумулятор, тому що після обіду батарейка в телефоні починала закінчуватися. Коротше, порівняно з 15 Pro Max, у моєму випадку при щоденному використанні я не помітив змін.
Швидкість роботи з новим процесором? Загалом як зазвичай при послідовному оновленні поколінь телефонів: «ну так, начебто додатки запускаються трохи швидше, і, здається, навіть трохи швидше працюють». А в іншому – все як завжди – багато що трошки краще, в рамках традиційної формули ітеративних оновлень Apple в останні кілька років.
Щодня стежити за всіма новинами та оновленнями Apple часто не вистачає часу, оскільки життя обростає безліччю інших цікавих речей. Але Apple не стоїть на місці, і продовжує випускати нові продукти та оновлення, і іноді має сенс витратити трохи часу, щоб уважніше поглянути, що ж там відбувається. (Я навіть купив iPhone 16 Pro, і розповім про це трохи пізніше). Про iPhone я згадав, тому що Apple стверджує, що це перший телефон, який створювався для функцій Apple Intelligence.
І це вкрай іронічно, бо більшість цих «інтелектуальних» функцій на момент старту продажів нової моделі телефону навіть не були доступні, і їх поступово випускатимуть протягом найближчих кількох місяців. Але це не завадило Apple згадати їх у документі про «всі нові можливості iOS 18», який я так люблю читати раз на рік. Я пройшовся цим документом, і згадаю те, що мені особисто сподобалося, або я відзначив для себе як потенційно корисну штуку. Я можу навіть згадати якісь із функцій, що входять до Apple Intelligence, бо вже якийсь час користуюся бетою iOS 18.1, де частина цих функцій присутня.
Функції Writing Tools по роботі з текстом з категорії AI мені однозначно зайшли. Вони не такі просунуті, як це може робити ChatGPT або Grammarly, але частіше за все, це мені не особливо й потрібно. Конкретно, функціями Proofread і Rewrite я користуюся досить часто.
Резюмування пошти, повідомлень, групи повідомлень частіше корисне, ніж ні. Хоча зазвичай не усуває необхідності прочитати конкретні повідомлення або листи повністю.
Clean Up tool у фотографіях для видалення непотрібних об'єктів – одна з тих функцій, яка викликає питання «чому так довго зайняло їм це нарешті зробити?».
Сподобався новий Control Center, в якому можна гнучкіше комбінувати та налаштовувати об'єкти швидкого доступу. Взагалі Control Center виріс із простої дошки з перемикачами в такий собі пульт управління польотом космічного корабля, і, можливо, що пора б уже Apple зупинитися з навертанням функціональності там.
Новий дизайн додатка Photos вийшов спірний. Загалом мені подобається фокус на фотографіях. Але як людина, яка (особливо в кількох ранніх бетах) стикалася з неможливістю знайти, куди ж поділися мої Favorites, не впевнений, що я схвалюю цей редизайн. Але загалом цікавих поліпшень у Photos з'явилося багато, зокрема й для організації різних типів контенту.
У застосунку для повідомлень я схвалюю можливість планування надсилання повідомлень на пізніший час.
У Safari я великий фанат нової функції з можливістю заховати різні елементи вебсайтів. З огляду на жахливий стан сучасного вебу з величезною кількістю неключових компонентів на сайтах, ця функція дає відчуття повернення контролю над інтернетом, нехай і умовним.
Додаток Passwords – знову ж таки, з категорії «нарешті!». Keychain Access та інтеграція в системних налаштуваннях були якоюсь пародією на менеджер паролів. З появою окремого застосунку для паролів його буде достатньо більшості користувачів. Щоб не шукати альтернативи, яким ще незрозуміло наскільки можна довіряти. Ба більше, ці паролі доступні й на Windows.
У додатку Notes перспективно виглядають транскрибування тексту і математичні замітки. Хоча ні тим, ні іншим я поки що не користувався. Туди ж, як я розумію, підуть і дзвінки, які тепер можна записувати. Відсутність цієї функції зазвичай дуже хвилювала користувачів Android.
Обмежений доступ до адресної книги для додатків. У минулому, якщо додаток просив доступ до адресної книги, він отримував доступ відразу до всіх контактів. Тепер же, як і з фотографіями, необов'язково видавати відразу повний доступ, але можна вказати певний запис.
Не знайшов у списку, до речі, але звернув увагу сам, коли користувався: тепер застосунок Camera під час запису відео пропонує поставити запис на паузу, щоб потім продовжити запис у той самий файл.
Нарешті можливість продовжувати програвати музику під час знімання відео!
Навігація очима: «Керуйте всіма функціями iPhone лише за допомогою очей, включаючи функцію Dwell Control для дотиків. Працює з усіма вашими улюбленими програмами, не потребуючи додаткового обладнання».
Музика через механізм вібрацій: «Підлаштовує Taptic Engine iPhone до ритму пісень, щоб глухі та люди, що слабо чують, могли насолоджуватися каталогом Apple Music».
Боротьба із заколисуванням під час руху: «Новий досвід для iPhone, який може допомогти зменшити хворобу руху пасажирів у рухомих транспортних засобах. Точки з'являються на екрані iPhone і за допомогою вбудованих датчиків рухаються разом із транспортним засобом, щоб зменшити сенсорний конфлікт, не заважаючи при цьому вашому контенту».
Графіка в калькуляторі! Для розробника, у якого графічний калькулятор був одним з обов'язкових вбудованих пакетів у систему багато років, від самого початку PowerPC. (Окремий бонус – абсолютно божевільна історія про те, як розробники, звільнені з Apple, доопрацьовували цей калькулятор на прототипах з PowerPC, пробираючись потайки в офіс Apple. Сьогодні таке неможливо).
Управління променем ліхтарика прям ух!
Автоматичне перемикання мови на клавіатурі: «Багатомовна клавіатура розпізнає мову, яку ви востаннє використовували в повідомленнях, і перемикається автоматично, тож, якщо ви переписувалися з другом на хінді, а з родиною – на маратхі, то можете продовжити спілкування з того самого місця, на якому зупинилися».
Запис і транскрибування дзвінків, які я вже згадував. Я поки цим не користувався, але, повторюся, багато хто вважає це дуже корисною можливістю.
Взагалі, список усіх нових функцій досить об'ємний, тому рекомендую перечитати самостійно, напевно, ви знайдете там щось, що ви пропустили, а вам може стати в пригоді.
Вже якийсь час збираюся продовжити розповідь про мою колекцію різних Mac-ів, що випадково вийшла. «Випадково» – тому, що спочатку я якось не планував створювати колекцію, а потім воно якось саме вийшло. А тим часом в ній з останнього оновлення теж були поповнення. Зараз вона налічує близько 25 комп'ютерів, включаючи кілька з останньої знахідки. (З якої я вирішив залишити собі три комп'ютери, а решта як вийде – може щось вдасться продати, а щось піде на лавочки. Я розповім про них окремо, тим більше що там мені дістався неймовірний бонус). Повертаючись до колекції, у списку з того, що я хотів би мати у своїй колекції, залишилося не так багато пристроїв.
Що додалося за останні пару місяців? По-перше, ще один Newton 110 (прадід iPhone). Насправді я дуже хотів купити стилус до того MessagePad, який мені дістався бонусом, але стилус чомусь мало хто продає окремо. Тому коли я побачив лот, де був одразу і стилус, і сам PDA до нього на додачу, та ще й недорого – то я одразу ж його купив.
Попри те, що у мене досить давно є iMac G3 (який, здається, був першим з історичних комп'ютерів), до мене в якийсь момент прийшло розуміння, що цей iMac – slot-loading модель, яка вміє засмоктувати та випльовувати диски – не зовсім true. Потрібен був цей оригінальний iMac, бажано з 1998 року, з підкладкою для CD-приводу. Його виявилося купити не так просто чомусь, і зайняло якийсь час знайти добрий робочий варіант. У результаті за $60 я знайшов робочий комп'ютер, у якого, на жаль, саме привід оптичних дисків застряг і не відкривався. Зате всередині все було дуже лампово і красиво: це був, очевидно, дитячий комп'ютер із великою кількістю освітніх та ігрових програм. І навіть у дисководі, що застряг, був диск з якимось додатком.
Я дослідив питання, і дійшов висновку, що найпростіше буде замінити привід цілком, оскільки попередній власник, мабуть, у спробах відкрити застряглий привід зламав кришку оптичного приводу. Я знайшов на eBay справний привід з кришкою того ж кольору (це важливо! тому, що навіщо нам дисковод з помаранчевою кнопкою в комп'ютері зелено-блакитного кольору?) і легко і невимушено замінив його. Це насправді робиться дуже легко: відкрутивши кілька гвинтів, можна вийняти відразу всі начинки iMac, приблизно як «хижак» з фільму виймав хребти у своїх жертв.
Далі заміна приводу – це ще пара гвинтів та переставити кабелі. Так що тепер я маю практично оригінальний iMac – жовтнева версія, Revision B з покращеним відеоадаптером ATI Rage Pro Turbo з 6 MB відеопам'яті.
Крім цього, я купив ще дідуся Mac Pro – Mac IICI. Але про нього мені особливо не хочеться говорити, бо коли я повертався з ним додому, в мене ззаду в'їхала інша машина. Не сильно, але достатньо, щоб асоціативно мозок став відключатися від думок про цей комп'ютер. А дарма, тому що цей Мак вважається одним із найкращих комп'ютерів, вироблених Apple у той час.
Інший лот зайняв у мене набагато більше часу на пошуки. Я давно приглядав iBook G3, і навіть мало не купив один пару років тому, але не зміг поїхати його забрати. З того часу їх стало тільки менше, а решта – дорожче. Але все-таки я його знайшов і навіть покращив!
Було очевидно, що в мою колекцію такий ноутбук потрібен обов'язково, але… Стільки всяких «але» виникло в процесі пошуку. По-перше, їх у принципі не дуже багато у продажу, тому що ноутбук був анонсований у 1999 році, і 25 років взагалі не всякий комп'ютер переживе. Ті варіанти, які трапляються – всі з різними комбінаціями типових проблем: батарея мертва практично у всіх, логотипи з верхньої кришки, як бачили, відвалюються, пластик тріскається практично скрізь, а часто – навколо логотипу Apple прямо під екраном. Більш-менш пристойні варіанти коштують досить серйозних грошей, як, наприклад, цей, що манив мене диском енциклопедії World Book – за $550:
Втім, 1999 року до World Book я стосунків ще не мав, але й $550 я платити не хотів. Один з пунктиків моєї колекції – це те, що експонати в ній мають бути придбані за можливий мінімум грошей, а краще безплатно! Facebook Marketplace не радував різноманітністю варіантів, тому я звернувся до eBay. На eBay я зіткнувся з тим, що я такий розумний не один, і мої ставки у спробах купити iBook за дешево швидко перебивали колекціонери з товстими гаманцями. Але після деяких спроб я все ж таки зміг відхопити лот за $200, практично без тріщин, але з відсутнім листочком логотипа, що я досить недорого полагодив, витративши гроші на філамент відповідного кольору.
Але найголовніше, що з придбанням такого iBook G3 я зібрав магічний «квадрат Джобса». Коли в 1997 році Стів Джобс повернувся до компанії Apple, він виявив величезну кількість бежевих комп'ютерів без чіткого позиціювання для кого вони взагалі. Він максимально спростив продуктову лінійку, сфокусувавшись на чотирьох сегментах:
(Скриншот із трансляції якоїсь презентації Джобса, якість вже якась є). Власне, на малюнку все зрозуміло: Джобс розділив споживчі та професійні пристрої на настільну та портативну категорію, де iMac та iBook були комп'ютерами для споживачів, а Power Mac та PowerBook – пристроями для професіоналів. Тоді для компанії, яка ледь залишалася на плаву, таке спрощення позиціювання було критично важливим, щоб донести меседж про продукти для споживачів.
В інтернеті є кілька варіантів цього квадрата, мені подобається цей:
І ось у мене є версія цього «квадрату»: iMac 1998, iBook 1999, Power Mac G3 1999, і PowerBook G3 «Wall Street» 1998 року. Він добре підкреслює, що колись Apple робила справді красиві комп'ютери.
Моя жалюгідна спроба відтворити квадрат Джобса
(Коли я розвантажував куплений недавно «піддон Power Mac-ів», теща побачила їх і запитала: «Це колись комп'ютери були такими красивими???». Джобс, здається, колись казав, що не варто озиратися назад, треба думати про рух уперед. З іншого боку, історію треба знати та пам'ятати, особливо якщо вона така красива.
