Про технологічний інфантилізм та ціну залежності

Британське видання The Guardian розмістило розкішну статтю про те, як компанія Microsoft закрила розвідці Ізраїлю доступ до даних у своїй хмарі Azure.

Мова йде про те, що ізраїльський розвідувальний підрозділ 8200 (аналог американської АНБ) розмістив надпотужну цифрову систему спостереження та аналізу телефонних дзвінків палестинців з сектору Газа у хмарі MS Azure, що працює в нідерландському датацентрі Microsoft. Починалася ця історія ще у 2021 році. Начебто сам CEO Microsoft Сатья Наделла освятив цей контакт. Такий рівень перемовин та згоди виглядав як залізобетонна гарантія 80-го рівня. 

Загальний обсяг ізраїльських розвідданих оцінюється у 8 петабайт. Така собі немаленька іграшка «Слухаємо Газу», не кожен потягне подібний клас інфраструктури. Тому, мабуть, ізраїльські шпіони і перерахували для себе всі плюси від глобальної хмари - стратегічне партнерство, доступ до новітніх технологій, гарантії надійності та найвищої якості та інше. Ми ж такі вислови чуємо в Україні постійно.

Але в світі стрімко зростає хвиля суспільної ненависті до дій Ізраїлю в Газі. Чого там більше – антисемітизму або ідіотизму – неважливо. 
А важливим є стратегія та поведінка країни, що знаходиться в стані кривавої війни.  Розвідка цієї країни вирішила зробити свою ставку на не просто на провайдера, що знаходиться в іншій юрисдикції, а саме на глобального постачальника родом зі Штатів. І після певних суспільних подій (no Azure for Apartheid) воююча країна раптом отримує відмову в продовженні сервісу. Тобто чотири роки Microsoft все влаштовувало, а одного дня щось перестало влаштовувати. І провайдер саджає державну розвідку на кактус. Сповзання з цього кактусу обійшлося Ізраїлю в шалені кошти та зусилля. А злі язики з the Guardian стверджують, шо шпигунська система мігрувала до хмари AWS. Ну правильно, на кактусі можна сидіти,  а можна такий кактус ще й їсти.

Ця історія важлива та цікава з багатьох точок зору для України.

Мій текст не про те, чи добре займатися прослуховуванням і хто там проти чого протестує, ні. 

Мене цікавить історія про сліпу віру однієї держави у вірність іншої. Про технологічну розслабленість чиновників країни, яка щосили бореться у нескінченній війні проти фанатиків.  Це про інфантилізм, віру в Старшого Брата та втрату здорового глузду. 

На наших очах 2-3 світових компанії згортають цей світ у трубочку. І цілі країни залежать від настроїв інвесторів та менеджерів цих глобальних провайдерів. Можливо, в спокійні бізнесові часи це й виглядає нормою. Коли гарно, то й слава Богу. 

Але в умовах війни не можна так довіряти всліпу. Україна як ніхто в світі відчуває на собі залежність від таких коливань настроїв та зміни курсу сторонніх для нас людей, організацій, країн. Мені важко уявити, що станеться з нашими ІТ системами та даними у випадку, якщо комусь зовні не сподобається наша поведінка. 

Чи є у нас стратегію відходу? Не впевнений. Чи можемо ми підготуватися до такого розвитку подій. Так, можемо. 

І це питання навіть не грошей. А простої політичної волі тих, хто зрозумів меседж з фільму «Don’t Look Up».