+33 голоса |
Сучасна війна – це не тільки зброя, але й високотехнологічні рішення, що дозволяють за допомогою інтернет-підключення перевести її ефективність на принципово новий рівень.
Одним із таких інструментів виявився сервіс широкосмугового супутникового інтернет-підключення Starlink. Ми вже розповідали про його масове впровадження у різних сферах, починаючи з телекомунікацій та закінчуючи виробництвом. Але цього разу варто зупинитись на використанні цієї технології безпосередньо на лінії бойового зіткнення. А зокрема, на такому аспекті, як безпека. Наштовхнув на неї пост, присвячений радіообміну. Здається, що ця тема настільки важлива, що нею може зацікавитись широке коло ІТ-фахівців.
При розгортанні бездротової локальної мережі у безпосередній близькості від ворожих позицій варто мати на увазі, що дальність виявлення точок доступу значно перевищує граничну дистанцію налагодження з'єднання Wi-Fi. Хоча сучасні протоколи 802.11 n/ac/ax відрізняються невеликою потужністю на несучих 2,4 ГГц та 5 ГГц, проте маршрутизатори, що їх використовують, сумісні зі стандартами попереднього покоління 802.11 a/b/g, а вони працюють на набагато більших потужностях. При цьому перемикання в такий режим відбувається автоматично. Тому дистанція, з якої виявляється джерело випромінювання, набагато більше. Виявити їх можна з використанням сучасних засобів радіоелектронної боротьби, які методом тріангуляції можуть швидко визначити координати джерела. Тому фахівці рекомендують обов'язково розміщувати активне мережеве обладнання, для організації локально мережі Wi-Fi нижче рівня землі – чи то землянка, чи то просто поглиблення.
Виявити положення незамінного наразі для нас терміналу супутникового зв'язку Starlink навіть з поверхні землі практично не можливо з дистанції понад 1 км (наявності РЕР обладнання БПЛА для цього у ворога ще досі не виявлено). Але неприхований "під землю" Wi-Fi роутер, який працює за звичаєм у комплекті з терміналом, виявити можна й на дистанції 10 км спеціально обладнаним БПЛА та на ситуаційно меншому відстані з поверхні землі.
Звичайно ж, найбезпечнішим варіантом є провідне з'єднання, але навряд чи вдасться обмежитися лише ним. Проте сьогодні навіть на передньому краї ніхто не розлучиться зі смартфоном, щоб хоча б зрідка виходити на зв'язок з рідними і близькими. Тому ще одна рекомендація – обмежувати за часом активацію Wi-Fi. А взагалі весь особовий склад повинен уміти переводити в режим польоту всі розумні пристрої, що є на руках, включаючи годинники та смартфони.
При першій можливості треба контролювати за допомогою фахівців, що може бути "видно" засобами РЕР на позиції. Якщо такої можливості немає, то хоча б простими Wi-Fi сканерами для смартфона чи ПК. Навіть як хтось увімкнув режим "скритої мережі" (Hidden SSID) - це ніяк не зменшує ризик виявлення ворожою РЕР.
Не варто нехтувати і широко відомими правилами Wi-Fi гігієни з урахуванням військової специфіки. Так крім включення максимально можливого рівня шифрування в локальній бездротовій мережі рекомендується використовувати й максимально стійкі паролі, де є цифри та літери різного регістру, а також спец. символи. А в назву мережі не варто включати такі військові абревіатури, як ZSU, KSP, VOP, HQ, STARLINK, POST і т. д. При цьому обов'язково регулярно змінювати назву мережі (SSID) та пароль.
Якщо у вас є додаткові міркування щодо цього питання, запрошую до обговорення.
Ready, set, buy! Посібник для початківців - як придбати Copilot для Microsoft 365
+33 голоса |