Скриншот проти гіпертексту

Минулого тижня мені довелося написати тред у Твіттері, який явно «зайшов» аудиторії та навіть розлетівся різними соціальними мережами. Він є цілком у вигляді запису у блозі. Чесно сказати, я на такий ефект не розраховував – не перший тред пишу, приблизно уявляю собі можливий ефект.

Оскільки аудиторія у твіттері в мене немаленька, то я зовсім не дивувався швидко зростаючій кількості лайків і ретвітів, хоча й зазначив, що вона підростає швидше, ніж зазвичай. Але через кілька годин трапилося дивне – мені написала знайома у фейсбуці, що вже раз десять зустріла у стрічці мій запис і показала «запис» – це виявився тред у твіттері, викладений у фейсбуці галереєю скриншотів. Я зацікавився і трохи пошукав. Виявилося, що це був не єдиний такий запис – фейсбуком гуляли кілька наборів скриншотів, зроблених у різних мобільних клієнтів і в різному оформленні. Ще один набір виявився в LinkedIn, а далі народна творчість зайнялася перекладами англійською, викладанням текстів у Instagram і так далі.

Я добре пам'ятаю часи, коли завдання зробити скриншот на настільному комп'ютері (або ноутбуці) вимагала певної технічної кваліфікації – натиснути PrtScrn на Windows або комбінацію клавіш на macOS, знайти, куди система зберегла картинку, якось її обробити й кудись відправити. Завдання ж зробити те саме на мобільному пристрої масового рішення практично не мало. І ось минуло півтора десятка років і…

Масова міграція користувачів на мобільні пристрої та спрощена технологія виготовлення скриншотів на них – достатньо натиснути пару кнопок, щоб знімок опинився в галереї смартфона, доступний для пересилання будь-яким способом, – не просто зробили це зручним способом щось ілюструвати (наприклад, багрепорт), але й практично змінили інтернет. Крім вихідного завдання – показати, що зображено на екрані твого пристрою – їх почали використовувати як для цитування, так і для розміщення текстового контенту. Скриншоти постів в одній соцмережі викладають в іншій. Їх використовують в Instagram, де обсяг тексту в пості обмежений – тому місцеві блогери продовження оформлюють скриншотами тексту з, наприклад, notes.app і все це публікують галереєю. Ви напевно зустрічали фразу «Скриншоти не горять» – так, дуже багато хто фіксує таким чином оригінал тексту, щоб потім виявити наступні редагування.

Я часто зустрічаю дивовижні речі – коли скриншот супроводжують коментарем «Оригінальний пост під замком/для друзів». Здавалося б, налаштування посту явно повідомляють, що автор не хоче його поширення. Причому автор начебто друг (або довірився розповсюджувачу), чому б не пошанувати його бажання? Втім, це лише частина проявів такого нігілізму – часто скриншотом надсилають інформацію, яка початково доступна відправнику в текстовому форматі і яку він може скопіювати й так само в текстовому вигляді відправити – але виділити й скопіювати текст на мобільному вимагає на пару рухів більше та адресату відправляється скриншот зроблений одним натисканням.

Ця легкість призводить до великої кількості побічних ефектів.

Головне – у процесі такого обміну інформацією вона з тексту стає картинкою і як така перестає в масі своєї бути машиночитаною. Пошук за таким текстом стає майже неможливим, скопіювати та якось використовувати текст ви не можете. І добре, якщо це просто репліка, а якщо це банківські реквізити з IBAN-номером рахунку?

Згадується якийсь технічний інститут, який якось надіслав пресреліз (текст, за визначенням призначений для копіювання) у вигляді картинки, вставленої в тіло листа. Не жартую зовсім.

Друге – і мені навіть здається, що важливіше, чому я й назвав нинішній випуск таким чином – використання скриншотів як способу цитування замість традиційних гіпертекстових посилань ламає відомий нам інтернет, який на цих посиланнях і заснований. Якщо звичайне посилання дозволяє визначити оригінальне джерело, допомагає визначити поширення інформації, то скриншот усі ці можливості вбиває. Не приховуватиму – я і сам іноді свідомо використовую скриншот, щоб процитувати інформацію, але не ділитися посиланням на оригінал (мало на якого ватного діяча треба пальцем показати). Але масове використання такого цитування без атрибутування (вийшов оборот у дусі «No taxation without representation») так чи інакше спотворює інформацію та порушує її поширення.

Звичайно, однією з причин такого явища можна назвати неконсистентність соціальних мереж – інакше кажучи, те, що бачить один користувач, може радикально не збігатися з тим, що бачить інший і просто поділитися посиланням недостатньо. До того ж власні корпоративні інтереси як соцмереж, так і виробників операційних систем призводять до того, що дістати посилання на запис у мережі може виявитися трудомістким завданням, а перехід по ній з іншої мережі викине вас у мобільний браузер замість клієнта мережі або взагалі в WebView іншого клієнта, де треба буде залогінитися і не отримати адекватного виду контенту. Тож цей гіпертекстовий інтернет зламаний далеко не сьогодні – соцмережі ще років 15 тому почали розповідати, що все має бути всередині них і користувачеві не знадобиться виходити назовні. У них це не дуже вийшло, але шкоду завдати встигли.

Втім, у цьому можна знайти й корисні – з погляду розробки масових продуктів – ефекти. Я давно переконався, що жоден, навіть найгеніальніший, розробник/ менеджер продукту не в змозі передбачити, як реальні користувачі будуть використовувати його продукт. Тут же ми бачимо промовисту ілюстрацію ще однієї закономірності – якщо зробити продуктову функцію дуже простою у використанні, люди її використовуватимуть максимально широко, в тому числі й для несподіваних застосувань. І неважливо, що застосування миттєві та ламають глобальну логіку – зручно ж :)

Скриншот проти гіпертексту

Ready, set, buy! Посібник для початківців - як придбати Copilot для Microsoft 365