Про роль особистості в історії взагалі і SpaceX зокрема

Користуючись поширеним штампом, ніщо не віщувало... Як ви, мабуть, знаєте, днями компанія SpaceX здійснила дуже важливий тестовий запуск у рамках проєкту Starship. Після відділення першого ступеня вдалося повернути його на стартовий майданчик і зловити на кріплення у верхній частині ступеня. Крім того, другий ступінь – власне сам Starship, – виконав усю програму польоту й успішно приводнився в Індійському океані.

Це важливо для всього проєкту, оскільки перший ступінь (Booster) дуже дорогий, він оснащений 33 ракетними двигунами, і успішне приземлення означає можливість використовувати його часто і дешево. До того ж якщо ловити його таким чином, знижується ймовірність пошкодження ракети під час торкання землі й самого посадкового майданчика. Відповідно можна заощадити на посадкових ногах і супутніх системах (причому заощадити також вагу, що важливо). І в ідеалі інженери орієнтуються на те, щоб щабель був готовий до повторного використання через годину після старту.

Щоправда, під час тестового запуску частина двигунів і закрилків постраждали при поверненні, тож їм знадобиться ремонт і обслуговування. Але це перший тест, зрештою. І, ймовірно, попереду на нас ще чекають катастрофи під час приземлення – дуже вже багато складних процесів відбувається під час польоту. Але поки що в соцмережах панують вострги, що доходять до відверто смішних форм – мені доводилося бачити щось на кшталт «Ось дивіться, Маск і на мітингу у Трампа пострибав, і в мережі всіх тролить, і ракети руками ловить».

Тож, коли мені трапилася фотографія команди проєкту Starship, мені здалося цілком доречним супроводити її коментарем «Дивіться на цю фотографію, коли захочете сказати щось на кшталт «Ілон Маск геній, запускає ракети в космос». На фото команда SpaceX Starship».

I у відповідях на допис відкрився якийсь портал у пекло фанатської свідомості. Досить акуратний натяк, що приголомшливий успіх – справа рук не тільки Ілона Маска, а й дуже великої команди, визнали образою найбільшого генія. І народ став на його (генія) захист.

Я пропущу численні пояснення, що я тупий, дурний, нерозумний, розуміти мені нічим, я українець (вгадайте, з якого чудового закордону сьогодення писали ці висококультурні люди). Подібні вибухи, зокрема на свою адресу, я спостерігав неодноразово, було й густіше.

Чомусь багато хто пояснював мені, що у Роскосмосу таких успіхів немає. Чому це скасовує роботу 12999 співробітників SpaceX (крім самого Маска), ніхто не пояснив. І до чого тут я до корупційної годівниці іншої країни – теж.

Стандартною відповіддю стало пояснення, що Маск усіх цих людей найняв, організував, керує і цим великий. Тут би й зупинитися – я навіть не став би вказувати, що все ж таки 13 тисяч осіб одна людина найняти не може, тим більше безпосередньо керувати. Але народ несло далі – хтось пояснював, що всі ці люди без Маска сиділи б без роботи, або пиляли б бюджети в Boeing чи NASA, та й узагалі б не мали нічого спільного з космонавтикою.

Взагалі, Boeing – це друга idea-fixe цієї публіки. Деякі навіть не згадували, але ні про що інше думати не могли.

Засмучує, звісно, що ці високоморальні люди відверто погано знають предметну частину, наприклад, історію SpaceX. Що CTO компанії від моменту заснування до 2020 року був Том Мюллер, який уже мав досвід будівництва та запусків ракет. І те, що розробкою і виробництвом корпусів займався Кріс Томпсон, який перейшов із Boeing(!). І те, що компанія була на межі закриття, коли COO Гвен Шотвелл переконала заступника директора NASA укласти контракт на перевезення на 1,6 млрд дол. (тобто в 16 разів більше, ніж вклав у компанію Маск), – це все публіці нецікаво, оскільки, мабуть, ніяк не допомагає поклонятися кумиру.

Але, звісно, вершина думки – це коли одразу кілька людей почали мені пояснювати, що мій твіт – це мерзенна відрижка марксизму-ленінізму, що тільки комуністи заперечують роль підприємця, що я просто ніколи не керував проєктами й компаніями, а тільки бурмочу в коментах.

Я, чесно кажучи, цю нічну феєрію в коментах спочатку списав на конкретну соціальну мережу. І вирішив повторити – те саме фото з точно таким самим текстом розмістив у Threads. І отримав приблизно такий самий ефект – менший за розмахом, проте навіть більший, якщо дивитися на відносні метрики.

Я навіть замислився – можливо, правильна, тобто не марксистсько-комуністична позиція щодо тих проєктів, якими займався я, полягає якраз у тому, що саме я є головним, а то і єдиним, героєм, відповідальним за успіх цих проєктів?

Зрештою, саме я вирішив поекспериментувати та зробив свій невеличкий форум, саме я покликав на нього ключових учасників, включно з розробниками пошукових систем, саме я попросив кількох людей допомогти мені з модерацією, саме я ухвалив кілька рішень, які дуже вплинули на спільноту, і в підсумку я ж його, здається, і вбив, продавши форум. Та й з Яндексом в Україні нарешті все зрозуміло – заслуга рівно двох людей – Воложа і мене, він найняв мене, а я зробив все інше.

Насправді коментатори, які звинувачують мене в комунізмі через «заперечення ролі Маска в історії», демонструють лише невігластво і в цьому питанні. Протилежна крайність – «Без Маска ці 13 тисяч сиділи б без роботи», – є влучним висловом філософії Томаса Карлейля, який одним із перших, ще в ХІХ столітті, стверджував ідею визначної ролі особистості, яких він називав «героями» в історії. Згідно з Карлейлем, історія є лише біографія великих людей, а маси є лише знаряддями в руках видатних особистостей. До чого це призводить, ця планета вже бачила в середині XX століття, коли цю ідею взяли на озброєння нацисти. До речі, аналогічні процеси відбувалися в Радянському Союзі – після чаду 20-х років під тиском Сталіна почала ідеологічно й політично закладатися ідея ролі особистості в історії, яка до цього категорично відкидалася. Саме тоді почала наголошуватися історична роль таких особистостей, як Олександр Невський, Іван Грозний, Петро I, Катерина II – у найближчій перспективі це призвело до культу особистості Сталіна, а з плином часу – до того, що ми маємо зараз на місці колишнього СРСР.

Однак історія (включно з історією менеджменту) надає величезний фактичний матеріал, що дає змогу досить якісно порівняти й великих людей, і інші чинники історичного процесу. Безумовно, Черчилль був великим лідером, який надихнув Велику Британію на опір нацизму, і його роль особливо очевидна на тлі угодовства Чемберлена, якого він змінив. Але нескладно побачити, що велич Черчилля не така вже й абсолютна і зумовлена не тільки його особистістю, а й конкретним історичним контекстом. Коли він знову став прем'єр-міністром Великої Британії 1951 року, його уряд явно не впорався з новими викликами – від розпалу холодної війни до розпаду Британської імперії. Звісно, Наполеон не тільки воював для Франції, а й, можливо, навіть насамперед, серйозно її реформував, заклавши підвалини розвитку країни щонайменше на десятиліття і відігравши дуже важливу роль у формуванні французької нації. Але як видатний воєначальник, він не зміг впоратися з проблемами російської кампанії 1812 року, а його повернення на трон імператора 1815 року тривало лише 100 днів не в останню чергу через відсутність широкої підтримки мас. Тому, як мені особисто не втішне припущення, що я один такий чудовий, що досяг успіхів у проєктах, якими керував, але я усвідомлюю конкретний контекст, у межах якого я діяв, і пам'ятаю конкретних людей, які відіграли різну роль у реалізації проєктів. Ну так, багатьох я знайшов і залучив – але приблизно схожий текст я можу присвятити й ролі випадку в історії, і прикладів, повірте, буде не менше. Утім, лайки в коментах теж.

Який же ми висновок можемо з усього цього зробити? Можу запропонувати несподіваний, але не новий для мене – не слід зі здатності людини здійснювати будь-які дії робити висновок про наявність у неї будь-яких здібностей. Звісно, з плином часу можна обманюватися і помилково вважати, що, якщо вже людина вміє зареєструватися у Twitter і написати коментар, то вона, безумовно, грамотна, технічно підкована і навіть має вищу освіту. Але навіть 15 років тому ця сукупність якостей не означала, що людина володіє глибокими знаннями загальнокультурних дисциплін, коректна у спілкуванні та схильна спочатку вивчити питання, сформувати власну думку, а вже потім вступати в дискусію, а тепер і поготів. Соцмережі не сприяли розвитку інтелекту і свідомості мас – вони лише уможливили почути кожного учасника цієї маси, залишивши недоторканним, а то й помітно розвинувши притаманну йому сірість.

Про роль особистості в історії взагалі і SpaceX зокрема

Стратегія охолодження ЦОД для епохи AI