Мозок постiйних учасникiв тендерних закупівль серверів відмовляється приймати просту річ: сервери повинні служити вирішенню практичних завдань. Не купуватися для меблів, з самолюбства, як освоєння коштів. У тендерах все лінійно: замовник викладає технічне завдання у вигляді специфікації, більш менш замаскованої (щоб не звинуватили в дискримінації), а половина країни намагається розгадати оприлюднений ребус. Питання про практичну придатність навіть не порушується («будь-яка примха за гроші замовника»).
За цією логікою треба вважати нормальними тендери Дніпровської РДА на овочерізки, чудо-сковорідки та барабани для психологічного розвантаження дітей у укриттях.
Дивитись у специфікацію сервера, яку приніс замовник – остання справа. Невідомо, хто і з якою метою її складав. Навіть якщо з доброю - це не привід вважати її грамотною чи взагалі такою, що відноситься до справи. Її копіювання, пошуки аналогів - це пряма підтримка сліпого в його впевненому русі у глухий кут.
Клієнт не завжди правий. Правдивою є лише об'єктивна інформація про навантаження його додатків. Думка клієнта, звісно, має значення, але тут треба визначитися, чого хоче постачальник. Якщо він є носієм експертизи, має репутацію і звик робити добре, треба починати з аналізу додатків. Якщо треба продати, не морочаючись, тоді так, будь-які міркування недоречні.
У смутні часи, коли бізнес перебуває у занепаді, створюється хибне враження, нiби соціальні паразити, що закуповують непотрiб від імені держави, формують ринок.
Єдине, що вони формують – це відразу до якості державних інститутів.
Але тут кожен вибирає сам, слухняно перемiщати коробки, які і куди скажуть, чи вирішувати прикладнi завдання, оптимізуючи бізнес-процеси.
“Хлопчики на виклик” – теж професiя.
Стратегія охолодження ЦОД для епохи AI