Чернець-францисканець Вільям з Оккама заповідав не розмножувати сутності без потреби. Методологічний принцип, що носить його ім’я («лезо Оккама»), є синонімом ощадливості та ознакою поваги постачальників до замовників – коли йдеться про проекти за їхні кошти.

Три простих приклади на сучасному серверному матеріалі: · Односокетні сервери. Серверним додаткам потрібні не сокети, а фізичні процесорні ядра. Якщо бажану кількість ядер дає один процесор, не треба тягнути в проекти двопроцесорні сервери.

· Апаратні NVMe RAID. NVMe вигадали, щоби позбутися посередників між CPU та флеш-пам’яттю. Програмні NVMe RAID швидкі та (майже) безкоштовні. Натомість, апаратні контролери суттєво збільшують кошторис, погіршують продуктивність, додають потенційну точку відмови і кабельний безлад.

· Віртуальна SAN. Традиційну мережу SAN серверів з виділеним апаратним сховищем можна замінити на кластер типових серверів зі спільною віртуальною SAN. Вона не є безкоштовною, але продуктивніша та значно дешевша за двоконтролерну систему збереження даних. Якщо можна обійтися без додаткового обладнання, чому б не обійтися? Програмно-визначені системи розгортаються на стандартних серверах з рядовими носіями, що саме по собі прискорює впровадження проектів та зменшує ризики вендор-залежності замовника.

На серверному ринку малих та середніх підприємств (SMB) відбуваються зміни, серед яких помітні три тенденції:

«Goodbye, VMware»
«Go flash»
«The Best SAN is NO SAN»

VMware впровадила нову цінову політику, яка не залишає SMB вибору: або піратка, або альтернативна екосистема. Як заміну рішенню VMware розглядають Hyper-V або Proxmox.

Перехід на SSD у продуктивних серверах майже відбувся. При типових для SMB обсягах зберігання даних можна обходитись взагалі без механічних дисків.

Чому б не обійтися і без SAN – апаратної мережі серверів та сховищ? Виходячи зі скромних потреб SMB у потужностях, розумним рішенням для невеликих підприємств або віддалених філіалів є кластер двох серверів зі спільною віртуальною SAN, замість апаратної СЗД. Це продуктивніше, дешевше, працює без простою та втрат даних.

Поки VMware викидає за борт дрібних користувачів, набувають популярності продукти на кшталт StarWind HCI Appliance (HCA) - мінімалістичні блоки обробки даних, які об’єднують обчислення, зберігання, мережу, програмне забезпечення для віртуалізації та керування в єдину гіперконвергентну платформу. Не потрібна інфраструктура серверів, відокремлених обчислювальних мереж і мережевих сховищ. Усуваються типові перешкоди: високі витрати на придбання та обслуговування, складне керування та низька ефективність. Сумісна з усіма основними гіпервізорами StarWind Virtual SAN (VSAN) у варіанті all-flash — надійне високопродуктивне рішення для зберігання даних.

Насолоджуйтесь перевагами високої доступності без необхідності платити за звичним сценарієм традиційним вендорам.

Останнім часом почастішали запити «як зберeгти петабайт даних (і не розоритися при цьому)».

На це питання немає простої відповіді без прояснень обставин: якi типи даних яких додаткiв треба зберiгати, наскільки інтенсивними є читання/запис, у яких пропорціях, потрібен безперервний доступ чи ні, які очікування подальшого масштабування?

У зовнішньому світі петабайти даних генеруються сервісами потокового відео, платформами соціальних медіа, науково-дослідними установами, фінансовими організаціямі та медицинськими закладами. У наших реаліях значні обсяги даних зберігають (окрім державних, банківских, телеком-установ) хіба що творці медійного продукту та власники систем відеоспостереження. Недорозвиненість ринку породжує крайнощі: від «купити Netapp» до «побудувати сховище Ceph з кори та гілок». Якби ж завдання вирішували продукти вендорів, залізні чи програмні.

Надійним та водночас економічним рішенням для зберігання петабайтів даних вважаються хмари. Постачальники хмарних послуг пропонують масштабовані та гнучкі варіанти обробки величезних обсягів даних, з високим рівнем доступності, резервуванням і гарантіями збереження. Пригадується яскрава подія три роки тому, коли у дата-центрі великого європейського оператора OVH у Страсбурзі сталася пожежа. Тоді клієнти стали свідками (жертвами) рідкісного явища перегону даних у хмару методом випаровування.

Але не зовнішні ризики є основним стримуючим фактором хмарного зберігання даних. Передача об’ємних даних через мережі потребує високошвидкісних оптоволоконних з’єднань. Петабайти можна качати місяцями. Не випадково у зовнішньому світі існують послуги AWS Snowball та Azure Data Box Heavy фізичного переміщення даних у хмари вантажівками.

Написане з другого приводу «Всі кажуть: правди на землі нема, та правди й вище теж нема» слід сприймати як приклад критичної думки у виборі між власним господарством та хмарою. Універсальних рішень не буває, що б там не говорили адепти брендів чи «хмарочоси». Без аналізу навантажень, галузевої експертизи, співставлення цілей та засобів проекти об'ємних сховищ не починають. Навіть у програмно-визначених сховищах заданої функціональності вибор фізичної бази, організації дискового простору та його масштабування, має вирішальний вплив на результат (і бюджет).

Порада тільки одна: шукати не продукт чи постачальника, а притомного консультанта.

Будь-який продавець прагне прив’язати до себе покупця. Як саме, привабливістю самого продукту, красою його подачі, зисками технологій або приписуваними перевагами, залежить від стану ринку: обізнаності, насиченості, зрілості. Старе козаче прислів'я каже: «Завзяте як перець, покіль не вийде на гер[е]ць».

Використання відкритих стандартів та наявність альтернатив робить інфраструктурне середовище терпимим до змін, додає стійкості, конкурентоспроможності. Навпаки, прив’язаність до постачальника (продукту) обмежує гнучкість, ускладнює перехід від одного рішення до іншого. Звичайно, компанії працюють на довгострокову перспективу і свідомо створюють штучні бар'єри для обмеження свободи вибору клієнтів – як тільки ці клієнти залучені. В економіці це відоме як vendor lock-in, прив’язка до постачальника і його продукту, перешкода безболісному перемиканню на альтернативи.

Під вагою авторитету вендора, «сили бренду», звичок спільноти, за відсутності зваженої експертної думки користувач і сам може заганяти себе у пастки, добровільно. Поширеним прикладом примусу, вибору без вибору, є «загінне полювання» - коли в тендерній документації описують унікальні риси певного продукту під виглядом технологічних вимог.

Ніяких узагальнень, кілька прикладів з сучасного життя компаній.

Starwind - провідний виробник програмного забезпечення, який багато років спеціалізується на віртуалізації систем зберігання та програмно-визначених сховищах високої доступності. Згодом компанія створила комбінований програмно-апаратний продукт HyperConverged Appliance (HCA) – готову платформу гіперконвергенції, що поєднує обчислення, мережу, сховище та програмне забезпечення. Згодом - Backup appliance, пристрій резервного копіювання у вигляді серверу all-nvme з налаштуваннями під обраний гіпервізор. Згодом - HCA для відеоспостереження, платформу, що поєднує в собі сховище, обчислення, мережу, резервне копіювання та уніфіковане керування VMS. Все для інтеграторів рішень у збереженні даних та сфері безпеки, все продумане за них: сумісність апаратного забезпечення, ліцензування, масштабування. Розробник програмного забезпечення поступово перетворюється на постачальника налаштованого серверного обладнання, з міцною прив'язкою клієнта тепер вже не до одного, а до кількох вендорів, з мінімальними можливостями маневру.

Supermicro відома товстим продуктовим каталогом, в якому присутні сотні товарних позицій: від компонентів до різноманітних серверів та галузевих рішень. Навіть завзятому прихильнику бренда важко зорієнтуватися у цьому впорядкованому, але хаосі (при німому питанні до виробника, як при такому охопленні забезпечити якість розробок, підтримку, доступність та логістику). Цікаво інше. Компанія спокушає широкі народні маси варіантами вибору, відповідно до будь-яких забаганок, має розгалужену мережу дистриб'юторів та місцевих збиральників, але «демократизм» закінчується, щойно йдеться про більш-менш технологічні сервери. Такі постачаються на умовах Complete System Only – повністю зібрані вендором на його виробництві. Одразу втрачається гнучкість, значно збільшуються терміни постачання, зростає залежність від вендора та продавця - все як у А-брендів.

VMware. Придбавши компанію, Broadcom швидко й рішуче впроваджує зміни у ліцензійній та ціновій політиці. VMware має 65 000 партнерів-посередників і 4500 активних постачальників хмарних, гіпермасштабованих і керованих послуг. Втілюваний план щодо прямого обслуговування 2000 провідних клієнтів VMware може позбавити до 650 мільйонів доларів маржі каналу та призвести до зменшення ресурсів встановлення та підтримки VMware, що постачаються через канали. Не буде постійних ліцензій, тільки підписка. Більшість клієнтів VMware платитимуть більше, на землі та у хмарі. Дрібні хмарні провайдери, що ліцензують кілька сотень процесорних ядер за програмою VMware VCSP, передбачають збільшення витрат у 10 разів та більше – до рівня кількох сотень тисяч доларів на рік. Dell, HPE і Lenovo неминуче скоротять інвестиції у VMware. Радіє майбутнім перебіжчикам Nutanix. Активізувалась міграція на інші платформи віртуалізації – як Proxmox, з відкритим вихідним кодом, де конкуренція між носіями експертизи та постачальниками підтримки (а не продукту) забезпечує якість та цінову передбачуваність.

Звісно, ніхто силою не примушує триматись обраної продуктової політики. Багато чого залежить від установок творців та спільноти користувачів. Ще одним відомим прикладом «незалежного» ставлення до розвитку інфраструктури є Ceph.

Ceph — програмно визначене сховище даних з відкритим кодом. Ceph був розроблений для створення кластерів даних петабайтного масштабу з розподілом навантаження, гарантіями високої доступності та надійності. «No vendor lock» - перше застереження проектувальників кластерів Ceph. Реалізація на звичайному апаратному забезпеченні робить проекти економічно доцільними. Хочеш - обирай будь-яке залізо, роби сам (DIY) або дослухаючись порад спільноти, не хочеш - сплачуй за комерційну реалізацію. Всі шляхи відкриті.

Кожен вирішує за себе. І все ж в голові крутиться сказане поетом: «втратити незалежність набагато гірше, ніж втратити невинність».

Індустрія так довго жила в екосистемі SAS - з SAS HBA та RAID, на сумішах SAS/SATA/SSD/HDD - що перехід на NVMe дається важко. Це не ПК, де заміна одного одиночного носія на інший – справа лише ціни.

А що в серверах? Давайте розберемося.

Ціна серверних NVMe SSD (U.2) зрівнялася з ціною SATA SSD тієї ж ємності.

Діапазон серверних U.2 набагато ширше: 960GB-30TB проти 480GB-7.68TB у SATA SSD. При чому продуктивність U.2 при інтенсивних дискових операціях на порядок вища за SATA SSD

NVMe – протокол прямого спілкування CPU з носіями, він дозволяє позбутися контролерів - джерела затримок та обмежувачів трафіку.

Tri-mode RAID-контролери (NVMe/SAS/SATA) - це той самий посередник (що обмежує продуктивність, але коштує $1500).

За традиційні SAS RAID-контролери чіпляються ті, хто звик до комфорту єдиного центру керування дисками з усіма службами. Програмні RAID з NVMe можуть збирати всі основні ОС. Зокрема, утиліта linux mdadm.

VROC - реалізована на процесорах Intel Xeon утиліта mdadm.

Для сервера з NVMe RAID потрібна базова платформа U.2-ready. Це не рідкість, є в усіх вендорів.

Гібридна дискова підсистема (NVMe/SSD/HDD) – так, можлива, але позбавлена сенсу: ємним механічним дискам взагалі нема чого робити у продуктивних серверах, NVMe SSD кращі за SATA SSD, конструктив саме NVMe-серверів простіше.

Консерватизм користувачів, звичка до старих рішень, підкріплюється консерватизмом вендорів – їм простіше заштовхувати у канал типові «перевірені рішення». Тому ринок тримається за SAS/SATA і дуже важко переходить на NVMe.

Скоро все буде NVMe, звикайте.

Минулого тижня ринкова капіталізація Nvidia зросла за день на рекордні 277 мільярдів доларів. Після виходу фінансової звітності акції виробника ШІ-чіпів Nvidia злетіли в четвер на 16,4%, а зростання капіталізації компанії стало найбільшим денним стрибком в історії Уолл-стріт. Наразі ринок оцінює компанію у 1,97 трильйона доларів. За цим показником Nvidia посідає четверте місце у світі, вище тільки Microsoft, Apple та Saudi Aramco. Її капіталізація більше ВВП таких розвинутих країн як Південна Корея, Австралія, Іспанія.

Звісно, ринки форсить увага до генеративного ШІ, лідери на слуху. Але не треба сприймати зростаючий попит на графічні обчислення та акселератори Nvidia як поле діяльності виключно глобальних гравців, навіть при тому, що в кількості GPU, що закуповуються, їм немає рівних.

Українські компанії теж роблять свій внесок в створення ШІ-проектів та ініціатив. Це розпізнавання та супровід об’єктів спостереження «безпечних міст», обробка масивів даних спеціалізованих торгівельних майданчиків, аналіз теплових карт руху покупців, голосові помічники колл-центрів, віртуальні примірювальні. ШІ використовується для фінансового моделювання, в освіті, медицині. Його освоюють дизайнери, копірайтери, маркетологи, інженери-розробники.

Прискорила впровадження ШІ війна. Воєнне застосування охоплює спостереження та розвідку (у тому числі, з відкритих джерел, OSINT), контроль ефіру, логістику, ідентифікацію сил противника, навчання за допомогою симуляторів.

Крім творчої енергії, проекти ШІ потребують потужних GPU-серверів - на яких, власне, і заробляє собі капітал Nvidia. Глобальними хмарами не обійтися. Стійкий локалізований попит на GPU-обчислення підтверджує Геннадій Карпов, De Novo CTO, у нещодавньому інтерв’ю: «Ми бачимо, що останнім часом експоненціально зростає інтерес до рішень у сфері штучного інтелекту та машинного навчання та, відповідно, і до платформ, які дають змогу ефективно працювати з подібними робочими навантаженнями».

Кажуть, Nvidia пощастило. Щастить компаніям із розвиненим нюхом. Ці створили плодючі програмні екосистеми навколо своїх продуктів. Тепер збирають урожай.

Франсіско Гойя залишив коментар до свого відомого офорту: «Коли розум спить, фантазія в сонних мріях породжує чудовиськ, але у поєднанні з розумом фантазія стає матір’ю мистецтва та всіх його чудових творінь».

Серверний бізнес є яскравим прикладом важливості аналітичної складової у прийнятті рішень про покупку начебто апаратного виробу. Коли замовники серверів залишаються сам-на-сам зі своїми фантазіями, це зазвичай заводить їхню творчу думку у нетрі. Це не тому, що вони нездари або невігласи. Можна бути майстром своєї справи, чудовим архітектором бізнес-процесів, просунутим фахівцем з програмного забезпечення. Але при покупці сервера потрібна інша експертиза – з технологій, що найліпше відповідають специфічним навантаженням.

Думка замовника, звичайно, має значення. Його продуктові вподобання, минулі звички, емоційна прихильність до якихось торгових марок залишають слід у його свідомості. Проблема лише в тому, що швидкість технологічних змін на ринку потребує свіжого погляду на засоби виробництва, а «сила бренду» - умоглядна сила, яка не вирішує практичних завдань.

Універсальних серверів не буває, як не буває чарівних таблеток “від усього”. Це справа консультанта з технологій – допомогти замовнику визначити коло доречних рішень. Тільки раціональні доводи здатні приземлити емоційні пориви та навіяні оточенням фантазії. Тоді взаємодія замовника і виконавця буде результативною.

Працюєте на результат – дослухайтеся експертних порад. Радитись не соромно.

Свого часу менеджмент Toyota запропонував проривний підхід до управління бізнес-процесами – «ощадливе виробництво» (lean production). Наразі виявлення та виключення прихованих втрат (всього, що не додає цінності кінцевому продукту, але розпорошує зусилля та витрати) є постулатом будь-якої результативної діяльності. Пішли часи масового виробництва великими партіями, із заштовхуванням виробленого у споживача засобами активного маркетингу.

Усі бизнес-школи навчають розумно планувати розробку та випуск продукції, налагоджувати відносини з постачальниками і покупцями – щоб відповідати попиту, швидко реагувати на зміни, не виробляти зайвого, не заморожувати кошти у неходовому товарі. Зворотний зв’язок - ключовий інструмент ринкової поведінки.

Ощадливому споживанню навчає життя. Кожен вільний розпоряджатися своїми грошима як хоче. Воно так, тільки побутова кмітливість багатьох закінчується периметром персональних інтересів. Виступаючи у ролі замовника (закупника) товарів та послуг на підприємстві, люди вимикають у своїй голові блок раціонального аналізу. «Держава (корпорація, хазяїн) заплатить».

На відміну від побутового споживання, з глибоко субʼєктивним ставленням до вибору будь-чого, придбання підприємством обладнання – суто раціональний крок. Зокрема, сервери як робочий інструмент мають бути доцільними, ефективними, продуктивними у певному наборі додатків. Покупець сервера є співучасником створення цінностей, кожен в рамках свого бізнес-процесу, а вибір обладнання стає частиною «ощадливого виробництва». Коли витрачаєш власні гроші компанії (не донорів і не платників податків), мусиш зважувати, що з придбаного працюватиме на бізнес, а що - проти. Марні вкладення не приносять практичної користі, не додають цінності, проте збільшують капітальні та операційні витрати.

Саме тому головне у покупці серверів – не обрання вендора чи проведення тендеру, а зіставлення цілей та засобів, доступних технологій та наявних реалізацій. Виходячи з неправильних передумов, умоглядних оцінок навантажень, замовники роблять неправильні висновки, купують недостатні, або, навпаки, надлишкові обчислювальні ресурси, переплачуючи за те, що не здатні навантажити. Вимиванню оборотних коштів з прямої діяльності можуть перешкодити тільки попередні консультації з експертами. Тендери (на недоречне обладнання) лише здешевлюють (недоречну) покупку.

Замовникам несолодко. Їм треба мати мужність фільтрувати анонси нових технологій, тиск вендорів, огляди продуктів. Перед покупкою все варто «приміряти на себе», не відволікаючись на гонитву за модой чи абстрактними бенчмарками. А ще, за сьогоднішніх обставин, краще утриматись від придбання чого завгодно «на виріст». По-перше, мрію про виріст ще треба втілити. По-друге, якщо він колись таки станеться, технології на той момент втечуть далеко вперед, купити новий сервер під нові обставини буде набагато дешевше, ніж нарощувати старі потужності. В настольній книзі користувача так і написано: «не журіться про завтрашній день - бо завтра за себе само поклопочеться» (Від Матвія 6:25-34).

Допомагайте замовникам не робити помилок. Це заощадить кошти їм та додасть репутації вам.

Ніколи не знаєш точно, чому до тебе звернулись по сервери (або серверні компоненти). “Шляхи Господні несповідимі”.

Кожен розставляє гачки так, як уміє: деякі компанії покладаються на таргетовану рекламу, інші заповнюють паркани оголошеннями - приймають замовлення на будь-яке залізо.

(Тих, хто пасеться на тендерних майданчиках, до уваги не беремо - освоєння бюджетів, навіть у формі закупівель серверів - не серверний бізнес, а годування паразитів.)

І ось так трапилось, до вас звернулись по щось. Є два сценарія: тупий і творчий.

Тупий - коли вам показують назву того, що хочуть придбати, а ви кабанчиком кидаєтеся по ринку, шукаючи першоджерело. Це може бути прописана кимось конфігурація серверу А-бренд, або якась гайка від серверу, або якась мрія, червона квіточка, яку треба привезти з якихось далей.

Творчий - коли ви пригальмовуєте замовника запитаннями: для чого, яка кінцева мета, під які додатки та навантаження? І начебто вашої поради не питали. Але від розпитувань всім користь. Навіть, потрійна.

А саме:
- Страховка замовника з метою уникнення помилок
- Можливість вийти на більш доцільне рішення, з вигодою для обох, замовника і постачальника
- Детектор токсичних контактів. Кому потрібні безумці в клієнтах?

Хто б що не казав про активний маркетинг, розширення бази контактів будь-якою ціною, єдине, що тримає компанії на довгій дистанції – це репутація.

В серверному бізнесі йдеться про вміння та бажання розбиратися в серверних додатках та робити серверну інфраструктуру замовників більш ефективною.

Коли ти постачальник на замовлення, ти схожий на офіціанта. Коли несешь задоволення – на головного кухаря.

Кухарям платять більше.

Працівники ДБР затримали львівського бізнесмена-«патріота» Ігоря Гринкевича на спробі дати хабаря слідчим в розмірі 500 000 $.

Йдеться про спробу «порішати» с закриттям справи. Компанії цього спритного постачальника взували, вдягали та годували ЗСУ з величезними корупційними націнками. Кілька місяців тому Бюро порушило кримінальне провадження за фактом оборудок із закупівлями одягу та білизни для ЗСУ. Під час слідства було встановлено, що до виконання оборонних замовлень були залучені підконтрольні бізнесмену підприємства, які раніше займались будівництвом (!) та не мали належних виробничих, складських та інших потужностей для виготовлення та зберігання речового майна для потреб МОУ. Це призвело до збитків бюджету та зриву постачання.

Навіть поверховий аналіз тендерних перегонів на прозорих майданчиках виявить такі самі закономірності у будь-якій царині держзакупівель. Замініть одяг та білизну на сервери та сховища і побачите десятки компаній-серійних переможців, про які за межами Прозоро немає жодних згадок. Хто ці відважні підприємці, які міцно тримають економічний фронт, підставляючи плече державі – залишається лише здогадуватись. Про них не прочитати в пресі, це скромні орачі від ІТ. Їм під силу постачати обладнання будь-якої складності - навіть якщо це одинак на єдиному податку. У них завжди напоготові дозвільні сертифікати - які точно відповідають вимогам замовників.

Звичайно, «для танго потрібні двоє». Можна скільки завгодно закликати колег ігнорувати безглузді та нещадні закупівлі обладнання держорганами. Можна, як це робить Валерій Пекар, «захищати реформу державного управління, яка передбачає, що на місце низькооплачуваних невмотивованих нездар та корумпованих членів кланів прийде невелика кількість професійних високооплачуваних порядних людей». Але ж ракова пухлина сама себе не вилікує. Адміністрації держустанов (як і органи місцевого самоврядування) живуть у паралельній реальності – де не діють ані закони ринку, ані закон божий. Рушійна сила одна – бюджет, а утворений бюджет має бути витрачений.

Номенклатура себе відтворює і через бюджетний процес виправдовує своє існування. Нормальні бізнесмени керуються зваженими економічними рішеннями, аналізують стан ринків, вивчають попит, повсякденно зіставляють зиски та витрати. «Державники» тримаються виключно за збільшення витрат  - як основну «метрику» своєї корисності, заодно прикриваючись армією, вчителями, лікарями та пенсіонерами. Де пенсіонери і де серверні закупівлі суддівських адміністрацій на сотні мільйонів гривень?

Країну врятує лише різке скорочення нахлібників, «мала держава». Не буде суб'єкта безглуздих закупівель - вимруть і «талановиті» бізнесмени.