Посередники та прокладки

У будь-якому бізнесі завжди є ті, хто створює продукт  і ті, хто його розповсюджує. Кожен учасник ланцюга продажів грає свою роль. Ці ланцюги можуть бути стабільними — як у випадку з дистрибуцією, класичними каналами збуту, або ж тимчасовими — коли команда збирається під конкретний проект, а потім розходиться, чекаючи на наступну нагоду.

 

Бізнес навколо серверів залежить не стільки від самого заліза, скільки від уміння виконавців зіставити потреби замовника з наявними засобами. Розпізнати вмілих нескладно. Вони ставлять запитання: «Яка кінцева мета?», «Які у вас навантаження зараз і які прогнозуються?», «В яке наявне оточення треба вписати рішення?». Вони слухають, аналізують, зіставляють. Іншими словами, працюють зі смислами, сприяють ефективності. Розумний посередник – половина справи.

 

Є інші. Вони натягують сову на глобус, просувають бренди, жонглюють специфікаціями, намагаються сховати суть справи за вимогами сертифікатів (санітарно-гігієнічних, борців з корупцією, охорони здоров’я та безпеки праці персоналу постачальника) — чого завгодно, аби замилити очі. На маркетплейсах і тендерних майданчиках таких гравців — хоч греблю гати. Компанії-прокладки (одноразові, багаторазові, з крильцями і без) доданої цінності для замовника не створюють, але жити якось треба. Тож імітують діяльність, вважаючи за продуктивну працю перелопачування тендерної документації. Вони не знаються ані на серверах, ані на серверному ПЗ, не бачили те залізо в очі,  а за все, що не стосується продажу, нехай відповідають інші.

 

На радість прокладкам, маркетплейс демократизував усе: якщо не вдивлятися, за оголошеннями на паркані не відрізнити знавця від випадкового гравця. Почасти це справедливо: замовників-невігласів доля зводить з продавцями, подібними до них. Гармонія має бути у всьому.

 

Придивляйтесь. Протирайте оптику.