У першій та другій частинах я коротко описував загальний стан ринку хмарних сервісів в Україні та можливі перспективи втрати «цифрової суб'єктності» країни.

Базові передумови

Спробую завершальний текст зробити не критичним, а конструктивним. На жаль, набір моїх ідей більше схожий на фантазії, бо вимагатиме радикального перегляду системи управління та прийняття рішень на загальнодержавному рівні. Але спроба дати план дій, що повністю відповідає існуючій в країні системі, призводить мене тільки до депресії. Тому відсунемо убік фразу не відповідає чинному законодавству» і спробуємо уявити найкраще майбутнє без огляду на існуючі бар'єри.

Для початку я беру за основу кілька фундаментальних тверджень:

1. Фактор війни з росією має братися до уваги як пріоритетний при формуванні стратегії та плану дій щодо розвитку хмарних сервісів як важливої складової цифрової інфраструктури
2. Держава зацікавлена у суверенітеті цифрових даних своїх громадян, бізнесу та органів влади. Делегування хоча б частини цифрового суверенітету країни будь-яким зовнішнім акторам не може регулюватися постановами КМУ, але повинно мати законодавчу базу, затверджену ВРУ (до речі – done)
3. Цифрова інфраструктура (хмарні сервіси та дата центри) є фактором розвитку цифрової економіки України. Недостатній рівень розвитку внутрішньої цифрової інфраструктури є фактором відставання України у сучасному світі
4. Український бюджет перебуватиме у стані гострого дефіциту як мінімум у перспективі найближчих 3-5 років. Зростаюча потреба у різних обчислювальних ресурсах, величезний брак коштів та війна з Росією – це стартові умови для розробки нової стратегії України для індустрії хмар та дата центрів.

Чи може бути створена стратегія розвитку цифрової інфраструктури за умов війни? Так, може. І створена така стратегія має бути лише всередині країни. Досвід Європи або США, на який зазвичай прийнято посилатися при розробці українських реформ, сьогодні не є релевантним . Ці ринки ніколи не поставали перед таким набором погроз та негативних факторів, які сьогодні домінують в Україні.

Мені цікаво промоделювати ситуацію з цифровою інфраструктурою, коли Україна змогла б опиратися тільки на власні ресурси. Такий собі український варіант “Промінів Чучхе”, якщо хочете. Така ситуація може статися в будь-який момент. Тому, на мій погляд, розраховувати виключно на західну допомогу не дуже далекоглядно.

Цифровий кабінет. Базова ідея

Ми маємо задачу мобілізувати всі наявні ресурси обробки, зберігання та передачі цифрових даних для потреб системи державного управління, зробити це в умовах ринкової моделі економіки. Перший, найбільш очевидний варіант – закупити купу заліза для всіх – залишимо на розгляд професійних борців з корупцією. Такий підхід й досі нічого гарного не давав, а тому й в майбутньому не дуже допоможе.

На мій погляд, ключем до вирішення комплексного та складного завдання є формування консультативного (або навіть з елементами виконавчої функції) органу, що поєднує в собі не лише різні гілки влади, а й виробників цифрових послуг. Назвемо його, наприклад, Військовим Цифровим Кабінетом. Про «не відповідає чинному законодавству» я вже згадував. Цей орган має складатися з представників профільних комітетів ВРУ, КМУ (швидше за все, Мінцифри), ДССЗЗІ та операторів хмар та датацентрів України. Почати з головного – що у нас є в наявності (обладнання, потужності, операційні моделі виробництва, доступні архітектури рішень, команди архітекторів та профільних інженерів тощо). Можете повірити мені на слово, всього цього навіть в Києві є в достатній кількості.

Як відібрати операторів до Кабінету?

Список приватних провайдерів для поставленого завдання скласти досить просто – за фактом готовності активно інвестувати у розвиток інфраструктури у рамках задачі по утриманню «цифрового периметру» країни. Якщо хочеш працювати тільки на прибуток, то не питання. Ринок залишається ринком без будь-яких обмежень. Якщо готовий вкладатись у спільне майбутнє і тобі є що запропонувати, маєш право впливати на роботу Кабінету. Такий механізм може різко посилити залучення нових донорів, включаючи високотехнологічні світові компанії. Ризики, що розподіляються між західною компанією та місцевим оператором, можуть стати прийнятними для обох сторін. Головний принцип – інвестуємо та будуємо в Україні.

До того ж, розробка хмарної стратегії для України американською компанією AWS нікого не дивує. Чому ж тоді ідея залучити національних операторів буде виглядати хибною?

• Діючи злагоджено, можна швидко відповісти на кілька важливих питань:
• Скільки в країні є доступних до розподілу ресурсів - обчислювальних, потужностей дата центрів, (можливо) мереж передачі даних?
• Які ознаки (технологічні, архітектурні, організаційні) є спільними для вказаних вище ресурсів?
• Як можна за рахунок цих ресурсів створити катастрофо - або хоча б відмовостійку архітектуру обробки і зберігання даних, що знижують ризики ракетних ударів і кібератак?
• Чи може група провайдерів створити систему перехресного резервування один одного?
• Які типи держ. даних є пріоритетним для надання їм хмарних ресурсів?

З таким підходом можна уникнути довгих бюрократичних процедур та в рази пришвидшити роботу загальної цифрової інфраструктури.

Як платити за послуги?

Сьогодні модель закупівлі та споживання хмарних сервісів у держсекторі нічим не відрізняється від попередніх мирних років. Кожне відомство ревниво охороняє свою незалежність у прийнятті рішень та управлінні бюджетом. Взагалі, спроби зберігати економічні та законодавчі моделі мирного часу, ніби немає ні ззростаючої війни, ні божевільного дефіциту бюджету, виглядають дедалі безглуздо й неефективно.

Концентрація зусиль і централізація в прийнятті рішень повинна призвести до різкого зниження обсягів запитуваних ресурсів у хмарах і дата центрах, що відображатиметься на розмірах необхідного бюджету. Я думаю, прагматичний підхід операторів дозволить узгодити із представниками держзамовників єдину для всіх ціну на основні послуги. Нехай це буде ціна з максимально можливою знижкою, щоб уникнути звинувачень у картельній змові.

Будувати стратегію розвитку, базуючись на доступності безкоштовних ресурсів в будь-якому обсязі – це прямий шлях до «голландської хвороби» економіки. За все треба платити. А тому треба шукати будь-які моделі оплати.

Чому б не запропонувати провайдерам в якості оплати їхніх послуг державні або військові облігації зі строком погашення, наприклад, один чи два роки? Стандартна дохідність з військових облігацій могла б частково компенсувати збиток від глибокої фіксованої знижки. Сама схема такої оплати вкрай складна в реалізації, але цим нехай опікуються профільні міністерства. У будь-якому разі, якщо держава готова платити 13-15% річних за вкладені в облігації гроші, то чому не можна розглянути товарний еквівалент цих грошей? Не бачу принципової різниці.

Що можна отримати у результаті?

В ідеальному випадку Україна через півтора-два роки отримає:

• Максимально розподілену систему обробки та зберігання важливих даних усередині країни з високим рівнем дублювання та надійності
• Створений «на живому матеріалі» єдиний сервісний каталог для держсектора
• Робочу систему управління цифровими ресурсами в умовах військових загроз та високої невизначеності
• Загальний економічний ефект у забезпеченні держави ІТ ресурсами, якого ще ніколи не було в історії
• Величезний стимул для українських інвесторів вкладати гроші у розвиток цифрової інфраструктури. Приватні гроші є у достатній кількості. Їх треба залучити
• Головне – демонстрація всьому світу, що ми можемо хоча б десь працювати самостійно. Хочете до нас, приходьте до нас

Якщо позиція держави щодо цифрової інфраструктури України не зміниться, ми неминуче слідуватимемо логіці не випереджаючого, а відстаючого розвитку в цій галузі так само, як свого часу дійшли до стану інфузорій у сфері оборонного виробництва. І взагалі майже будь-якого виробництва.

Написавши цей текст, я розчулився й майже розплакався. У Миколи Гоголя в «Мертвих душах» був такий персонаж Манілов, який мріяв про прекрасне та радісне життя. Можливо, фантазії автора виглядають трохи смішно. Але, як на мене сміх та мрії все ж таки завжди кращі за депресію.

Вчора у першій частині я дав описав стан українського ринку хмарних сервісів у 2023 році.

Хмари та ЗСУ

Починаючи з кінця 2022 р. ходили розмови про те, що всередині Міністерства Оборони України є бажання винести до західних хмар все своє цифрове господарство, тому що це набагато простіше, ніж вибудовувати максимально захищену систему обробки даних. Спочатку я в таку нахабну брехню не вірив. По-перше, є купа регуляторних обмежень, по-друге, віддати свою цифрову нервову систему кудись – все це не вкладалося мені в голову.

До речі, ІТ-компонента цієї війни (потокове відео, аналітика, бойові системи реального часу, різні системи обліку та контролю тощо) – це небачений виклик та можливості розвитку цифрової інфраструктури в Україні.

Але законопроект №10062, щойно прийнятий в Верховній Раді, ставить точку в дискусії щодо  розвитку військової складової національної цифрової інфраструктури – його не буде.

Особливо мене потішив коментар CDTO МО: «…Законопроект надає Міністерству оборони України … право розміщувати свої ІТ-системи у військових хмарних сховищах країн-членів НАТО…  буде вивільнено засоби ППО, які наразі захищають національні дата-центри від постійних ракетних обстрілів (натомість цей ресурс буде використовуватись для прикриття інших об’єктів військової та цивільної інфраструктури)». Це те, що нам треба.

Ну що, будемо вважати, що МО знає що робить та ЗСУ отримають все вчасно та в необхідному обсязі. Чи розуміють військові люди у Генштабі природу та специфіку хмарної парадигми, я не знаю. На мою думку, військові просто повинні отримувати від МО все, що їм треба, не вникаючи в деталі походження або виробництва.

Але відсутність будь-якого завдання своїй індустрії на технологічний розвиток завжди буде мати довгострокові погані наслідки. Якщо ти йдеш найпростішим шляхом – отримати щось на Заході і заткнути військову потребу тут і зараз, то враховуй ризик того, що завтра армія може залишитися наодинці з новими перешкодами. Усі бачимо повідомлення з Конгресу США чи репортажі з польського кордону.

Логіка розвитку ринку цифрової інфраструктури

Чи може будь-який ринок розвиватися сам собою, без втручання держави? Авжеж може, прикладів тому багато. Є більш багаті та розвинені ринки. А є слабкі та бідні. За «дарвінівського» підходу сильні ринки (та їх ключові оператори) прагнуть придушити бідних слабаків і нав'язують їм своє бачення світу. Зразок перед нашим носом: практично вся історія сучасної України.

Чому в нашій країні за останні десять років не збудовано жодного сучасного дата центру (шаф хоча б на 300) – ані приватного, ані державного? У перших немає стимулу та причин сюди вкладати інвестиції. У других немає вміння, розуміння та того ж стимулу.

Протягом багатьох років спостерігалися два тренди:

1. Еволюційно-поступовий розвиток місцевих операторів дата центрів та хмарних сервісів. Їхня кількість з надлишком відображає потреби внутрішнього ринку – маленького та бідного. При цьому якість послуг наших провайдерів знаходиться на загальносвітовому рівні;
2. Відсутність державної політики у сфері власної цифрової інфраструктури – за всіх президентів і парламентів. Є пара-трійка приватних операторів і добре. Немає їх – та й бог із ними. Нехай копошаться у своїй калюжі

Війна підсвітила та посилила традиційну слабкість української держави у питаннях стратегічного бачення розвитку цифрової економіки. Доповіді та слайди не дорівнює плану дій. Не говорячи вже про результати такого плану.

Можливе майбутнє національної цифрової інфраструктури

Чи розвиватиметься сама по собі і житиме екосистема українських інфраструктурних операторів? Очевидно, що якось буде - на ринку завжди знайдеться ніша для заробітку. Чи стане національна цифрова інфраструктура хребтом розвитку країни за наявних умов? Швидше за все, ні - хребет треба нарощувати, виходячи із багаторічного стратегічного плану, а не покладатися тільки на ініціативу приватних інвесторів. Чи світові лідери хмарних технологій будуватимуть щось на території України? Ні, не будуть. Це місце вже зайняте Польщею як регіональним центром у Східній Європі. А Україна і так все купить, куди їй подітися через свою бідність.

Український хмарний ринок, наданий сам собі, без національної програми «пріоритетного розвитку» завжди виглядатиме гірше та слабкіше порівняно з потужними сусідами. Наприклад, всі встановлені у вітчизняних ЦОД стійки можуть розміститися в одному з дата центрів, наприклад, Equinix. І чим більшою буде різниця між ними та нами, тим менше підприємств та організацій будуть готові залишати свої дані вдома. Це схоже на моду. Головне – бути разом із усіма і не виглядати маргіналом.

Ініціативи 2023 р.

У 2023 р. ставлення держави до питань цифрової інфраструктури, а разом із нею й до національної екосистеми провайдерів стало зрозумілішим.

Судячи з усіх зовнішніх ознак, Мінцифри визнає як стратегічних партнерів у хмарних технологіях дві компанії – AWS та Microsoft. Хоча фотка нашого цифрового віце-премьєра з представником IBM в Давосі розширила цей перелік.

В будь-якому разі, очевидно, що міністерство робить ставку на тісні зв'язки з цими хмарними гігантами та надання їм пріоритету. У тому, що умови такої співпраці максимально зручні та сприятливі для американських партнерів, не варто сумніватися.

А вдома держава має намір регулювати, контролювати, перевіряти тих, до кого зможе дістати, а саме українських провайдерів. Лише остання ініціатива Держспецзв'язку у сфері ОКІ (об'єкти критичної інфраструктури) чого варте. Якщо вона перетвориться на набір обов'язкових вимог щодо операторів хмарних сервісів та дата центрів, обсяг писанини та клопоту для нас сильно зросте.

При цьому немає відповідей на низку важливих питань. Хто і як може забезпечити подібний контроль у закордонних дата центрах та хмарах? Можливо, хтось із «іноземців» виграв конкурс на «Прозорро» на нескінченному редукціоні? А що робити з юрисдикцією вирішення спорів? Що взагалі написано в цих договорах на купівлю хмарних послуг у закордонного провайдера? Запитання, як сказав київський мер…

Про атестати, сертифікати та реальний захист даних

Декілька слів про КСЗІ (Комплексна Система Захисту Інформації). Ця методологія Держспецзв'язку - основна вимога до більшості інформаційних систем, що належать державі, в Україні. Постанова КМУ дозволила при розміщенні даних за межами України визнавати як заміну КСЗІ звичайний сертифікат відповідності міжнародному стандарту ISO27001 у закордонного провайдера. При цьому вимога впроваджувати КСЗІ для місцевих операторів залишається і, скоріш за все, тільки посилиться.

Внаслідок цього наростає дисбаланс в умовах роботи на ринку й він явно не на користь українських провайдерів. Замовникам простіше виїхати до німецьких чи нідерландських дата центрів, ніж страждати з виконанням купи вимог та обмежень українського законодавства. Дорого там? Так, дорого. Але платить державна казна, можна не думати про це.

За ці два роки я жодного разу не чув про те, що виникла та реалізована якась державна концепція захисту ІТ-систем в умовах війни. Що-небудь про еталонні двох- і навіть трьохсайтові архітектури, навчання з відновлення ІТ-систем з резервних копій, про узгодження дій усіх провайдерів, які працюють з державним та банківським секторами.

Вибираючи стратегію цифрового біженця, а не захисника своєї суб'єктності, Україна ризикує тікати все життя і прибігти до цифрового Нікуди.

В третій частині – фантазії автора на тему розвитку.

Наступна частина есе

3. Що можна робити?

https://ko.com.ua/pro_ukrayinski_hmari_u_2023_r_ese_v_troh_chastinah_-_3...

Наприкінці другого року війни можна подивитися на події, що відбувалися на українському ринку хмарних сервісів. Шок березня-квітня 2022 р. давно пройшов, усі якось навчилися жити та працювати в умовах кривавої війни. Тож можна підбити певні підсумки.

Я згадуватиму термін «цифрова інфраструктура», у визначення якого включаю сервіси не тільки хмарних платформ, але і датацентрів , як місця фізичного розміщення обчислювальних комплексів. Система телекомунікацій залишається поза рамками цього визначення.

Традиційно я не включаю в оцінку українського ринку послуги міжнародних провайдерів, які споживаються за кордоном і оплачуються там же аутсорсинговими розробниками. До речі, релокація багатьох програмістів за межі України підтверджує правильність мого підходу.

Сьогодні дуже важко провести точну оцінку обсягу хмарного ринку. У 2022-2023 роках ринок, реагуючи на військову загрозу, стрімко трансформувався, з'явився понад десяток нових для України хмарних операторів із ЄС. Величезний вплив на структуру ринку зробили програми безкоштовних хмарних сервісів, оголошені Microsoft, Amazon Web Services та іншими західними провайдерами. Врахувати всі нові чинники неможливо, тому зроблені мною розрахунки можуть нести у собі певні похибки.

Об'єм хмарного ринку. Основні підсумки

Український ринок хмарних сервісів класу IaaS (Infrastructure as a Service) у 2023 р. я оцінюю у 2,7-2,8 млрд гривень. З огляду на можливу реальну вартість сервісів, наданих нашим споживачам безкоштовно західними провайдерами, загальна оцінка ринку зростає ще на 1 мільярд - до 3,6-3,8 млрд гривень. Порівняно з «довоєнним» 2021 р. ринок зріс майже втричі. З огляду на глибоке падіння всієї економіки країни це вражаючий результат.

Незважаючи на загалом позитивну картину, я хотів би звернути увагу на драматичну зміну ландшафту українського хмарного ринку не в кращий для української економіки бік.

Частка закордонних операторів сягне 75%, при цьому «іноземці» продемонстрували більш ніж триразове зростання порівняно з подвоєнням сегменту вітчизняних провайдерів за останні два роки. Майже 2 млрд. гривень за вирахуванням 5-7% комісійних місцевим продавцям залишили Україну для оплати закордонних хмар.

З ринкової точки зору є три ключові висновки цих років війни:

1. Хмарні сервіси не тільки довели свою ефективність та надійність, але й фактично стали безальтернативною моделлю роботи сучасних ІТ-сервісів
2. Міграція даних та ІТ-систем за кордон досягла вражаючих масштабів. Дані витікають із країни разом із грошима
3. Динаміка зростання українських провайдерів майже вдвічі відстає від показників зарубіжних конкурентів

Всі інші події та фактори, що мали місце протягом цих двох років, носять другорядний характер і не такі цікаві для аналізу. Можу лише додати, що обсяги закупівель обладнання в корпоративному (в меншій мірі) та державному секторах продовжуються і дивують цінами і сумами деяких контрактів. Справжніх горбатих навіть могила не виправить.

Втеча людей. Цифрове недокрів'я

Російське вторгнення спричинило величезну кількість біженців з України. Втрата людей завдає страшної шкоди економіці будь-якої країни – від явного «тут і зараз немає працівників та споживачів» до глибокої демографічної ями на покоління вперед з наростаючим негативним ефектом.

Ніхто сьогодні не знає, як повернути українців додому. Багато хто з біженців так і залишиться жителями інших країн. А до них з часом приєднуватимуться їхні рідні та близькі.

З цифровими даними та сама історія. Дані – це кров цифрової економіки. І вони мають властивість збиратися у «великі басейни». Їхня втрата - це початок дуже поганої та довгої історії цифрового недокрів'я економіки. Саме тому всі без винятку розвинуті країни намагаються зберігати контроль над цифровою інфраструктурою, застосовуючи юридичні обмеження та інші захисні заходи. Найближчий до нас приклад – ЄС. Сприяння вільному переміщенню цифрових даних усередині загальноєвропейської юрисдикції та максимально жорсткі вимоги до закордонних хмарних провайдерів. Хочеш працювати з нашими даними – створюй майданчики у Європі, визнавай наші закони, сплачуй податки тут. Загалом, ставай європейцем.

Мотиви українського бізнесу щодо перенесення даних з України зрозумілі – сховати від військової загрози те, що можна сховати. Бізнес взагалі дуже полохлива тварина. Наприклад, якби НБУ не ввів заборону на виведення грошей із країни, бізнес перекинув би свої капітали на закордонні рахунки, виправдовуючи цей крок порятунком. І людей би своїх вивезли з такою самою аргументацією. Що тут скажеш?

Сигнали від влади

Мене у цій історії цікавить позиція державних управлінців. Якщо коротко, то позиція має такий вигляд: «Ніколи такого не було і ось знову». Переживемо цей день, а там побачимо.

Постанови Кабміну та НБУ 2022-го року, які дозволили перенесення даних за кордон, також можна пояснити. Війна все спише. Хаотичні, інколи ірраціональні дії ІТ-менеджерів у період початку вторгнення проявили всю картину тотальної неготовності більшості великих ІТ систем до війни. Ні ВСР (Business Continuity Planning), ні відпрацьованих сценаріїв резервного копіювання та відновлення. Ніхто не був не готовий ні до чого. І жодні атестати відповідності вимогам інформаційної безпеки жодним чином не впливали на цю сумну картину. Тому пролунав командний поклик «Біжіть! Рятуйся, хто як хоче та може». Чи змінилося щось за два роки – це окреме та дуже цікаве питання.

Я впевнений, що дії держави і в 2022 р., й зараз дають однозначний сигнал бізнесу й суспільству. І цей сигнал зовсім не добрий - на нас не розраховуйте. Ймовірно, основна частина державних та банківських даних та систем так і залишаться у зарубіжних хмарах. Люди, які вписали вимогу всім повернутися додому після війни, на мою думку, не до кінця розуміють, як працює система хмарних сервісів у світі. Таке повернення вимагатиме титанічних зусиль як в інженерному, так і в організаційному сенсі. Державна система України навіть близько не готова до такого проекту.

Американські та європейські провайдери хмар щасливі надзвичайно. Взагалі, це старий фокус, який розігрується з нами багато років. Називається він «Продаж страху». Років 15 тому масово розганялися маркетингові історії про порятунок бізнесу від міліцейських маски-шоу. В 2014 році виникли тези про тиху гавань у мирній та безпечній Європі. Головне, що продавці підганяли наприкінці «Ваші дані у нас ніхто і ніколи не знайде. Це ж Європа». Зараз ми перебуваємо в ситуації, коли маркетингові хвилі закликів переїхати в європейські хмари йдуть безперервно і забирають нові та нові терабайти даних із країни.

У наступній частині про можливі перспективи розвитку української цифрової інфраструктури.

Наступні частини есе

2. Чи може розвиватись цифрова інфраструктура в Україні?

https://ko.com.ua/pro_ukrayinski_hmari_u_2023_r_ese_v_troh_chastinah_2_c...

3. Що можна робити?

https://ko.com.ua/pro_ukrayinski_hmari_u_2023_r_ese_v_troh_chastinah_-_3...

Кінець року – час підбивати підсумки роботи De Novo. Як й рік тому, я напишу тільки про нашу допомогу ЗСУ. Всі інші питання (продажі, ринки, проєкти) будуть канвою й похідним від результатів цієї війни.

Disclaimer: мене дуже дратує вислів «тримаємо економічний фронт». Від цього тхне гарбузяним лате. Наша компанія не є бійцем економічного фронту. Ми працюємо в добре захищеному Києві й просто віддаємо частину того, що заробляємо в тилу своєю працею.

За 2022-2023 роки компанія De Novo спрямувала на військові потреби майже 33 млн грн. З них 14 млн – це військові облігації, спецрахунки НБУ та благодійні фонди; 12 млн – закупівля товарів; 7 млн – безкоштовні ресурси нашої хмари для військових адміністрацій, СБУ, «Міністерства Оборони».

Починаючи з серпня 2022 р. ми перестали перераховувати гроші будь-куди – від «Повернись Живим» до карток волонтерів. Більш того, ми не даємо гроші й в руки військовим. Натомість ми виконуємо прямі, офіційно оформлені замовлення від військових частин на постачання того, що їм потрібно. Компанія купує такі товари тільки офіційно та передає на баланс військової частини.

Номенклатура наших «товарів» досить широка – снайперське обладнання, різноманітні оптичні прилади (тепловізори, ПНБ), ППОшні прожектори, колеса для вантажівок, радіотехнічне обладнання тощо.

Але більшість грошей ми витратили на дрони. Так, купувалися й «Мавіки» (куди ж без них піхоті). Та справжньою нашою гордістю є потужні, технічно напаковані пташки, де ціна легко може бути більше мільйона гривень за штуку. Оце реальні красені українського виробництва.

Я навіть не уявляв, які реально круті дрони можуть робити наші підприємства та на що ці «іграшки» здатні в майстерних руках. Наприклад, ЦСО «А» СБУ «Білий вовк» нашим октокоптером знищили за добу п’ять(!) ворожих танків!

Зі смішного: інколи військові просять дати особисті імена тим машинам, що ми купуємо. Останню пару «Фурій» я назвав «Тільтіль» та «Мітіль». Хоча спочатку була ідея про «Клару» та «Розу».

З того, що мене вразило в цьому році: один з серйозних «Матриксів» ми замовили з Польщі. Ціна, яку ми заплатили в Києві, була майже вдвічі нижча, ніж в українських інтернет-магазинах. Дійсно, війна – це нові можливості для декого.

Час від часу нам присилають прапори з підписами (це від бійців – як то кажуть, ендюзери) та різнокольорові дошки (це вже офіційно від командування частин).

Хай всім щастить. Далі буде. Слава Україні!

В Україні триває війна. Мені здається, всі думки українців сьогодні про майбутнє. Чи переможемо? Як, за яких обставин, коли? Взагалі, що буде? На тлі цієї суцільної тривоги я хочу поглянути назад, бо є для цього гарний привід. Цей погляд дає мені надію, заспокоює. Наше життя триває і поки так буде, все буде добре для кожного з нас. Отож, поїхали…

24 квітня 2008 року я підписав наказ №1 про призначення себе генеральним директором. Так почалося життя компанії De Novo.

За кілька тижнів потому я проводив зустріч з групою інженерів, яких запрошував на роботу. Тоді я сказав, що для мене De Novo – це довжезний, років на 15 проєкт. Вибрав я такий обрій зовсім випадково, бо виглядав він нескінченно далеким й майже недоступним.

Ці 15 років минули напрочуд швидко. В це просто неможливо повірити. За мірками українського бізнесу De Novo ще не дідусь, але давно й не «я та моя молода команда».

Я не можу сказати, що статус зрілої та досвідченої компанії мені подобається менше, ніж спогади про відсутність сивини в нашому волоссі.

Тоді, на першому році від створення De Novo ми багато говорили про майбутнє. Те спільне минуле, що було, нас аж ніяк не задовольняло. Тож ми вирішили придумати щось зовсім небувале. Це було дуже потужне відчуття повноти життя та чистої творчості.

Сьогодні від більшості тих фантазій п'ятнадцятирічної давності не залишилося й сліду. Тільки бажання нового та незвичайного нікуди не поділося. Воно завжди було та залишається тим вітром, який продовжує наповнювати вітрила нашої славної шхуни. І корабель De Novo все ковзає хвилями життя.

Ми народилися, розвивалися та продовжуємо жити в умовах криз. Їх було багато у нашій країні. Дивно, але ці виклики, що постійно оновлюються, ніяк не заважали нам робити Нове.

У 2008 році я вигадав термін «стратегія протифази». Біс його знає, що це мало означати, але звучало солідно. Ми перли наперекір негативним прогнозам, часто порушували правила оцінок ризиків. Бо вірили в себе, а тому продовжували вкладати – в людей, інфраструктуру, власний розвиток, попри будь-які обставини.

І, о диво, доля була до цих нахабників досить прихильна. Іноді, щоправда, вона нагадувала про себе новими синцями, порізами та вивихами. Ну це так, щоб не забували, хто насправді рулить в цьому світі.

За ці роки люди в De Novo подорослішали, у команди додалося прагматизму. Менеджмент остаточно втратив рожеві окуляри, наші підходи в роботі стали різкішими, жорсткішими. Все це плата за отриманий досвід.

Ми багато чого зробили вперше не тільки у своєму житті, але й в Україні.

Я досі не можу звикнути до думки, що з сирої землі та бетонних руїн… та що там бетон, просто з порожнечі ми викликали до життя перший промислового рівня датацентр в Україні, який не зупинявся ані на секунду з листопаду 2010 року. 100% uptime протягом майже 13 років! Наш красень й досі виглядає, як сучасна бойова субмарина.

Залучення першокласних інвесторів – Intel Capital та IFC – походило на потужний допінг. Не знаю, яка б з ІТ-компаній, що працює на споживачів з України, може похвалитися такими акціонерами. Ця подія одразу й назавжди змінила De Novo. Бо ми перестали бути совковою лавкою, яка живе в українських бізнес-сутінках.

Натомість ми створили новий тип корпоративного управління, фінансової дисципліни та ділової етики.

De Novo – це перша Українська Хмара. Енергія євангелістів De Novo, яка вкладена в ідею інфраструктурних хмар, дасть сто очок місіонерам будь-якої конфесії. Саме ми маємо право називатись батьком та матір’ю вітчизняного ринку хмарних сервісів.

Приватна Хмара як Сервіс була ще одною новацією, що створила наша компанія. Й зробили ми це на рік раніше за всіх гіперскейлерів.

Саме наша ініціатива зрушила з місця законодавчу машину у напрямку стратегії Cloud First. Величезна робота, проведена у держсекторі за нашої активної участі, змінила правила гри на державному рівні та наблизила Україну до стандартів західного світу.

Завдяки зусиллям De Novo у країні виникла нова методологія створення КСЗІ для хмарного середовища. Іконостас різних сертифікацій, атестатів відповідності, рішень у галузі інформаційної безпеки – це наш внесок у довіру до українських провайдерів з боку вітчизняних споживачів.

Наші співробітники із честю воюють на фронті. Слава Богу, вони всі цілі, і ми чекаємо на їхнє повернення. Ці хлопці дають мені сильне відчуття причетності до моєї країни.

Рік війни не пройшов для De Novo задарма. Розтягнута країною структура управління, винесені вибухом вікна, військові зі зброєю на території офісу, двомісячне життя нашої «незламної двадцятки» в атомному бомбосховищі, під 60 тонн спаленого нашими генераторами дизеля – це все про наш 2022 рік.

Ми пройшли всі випробування і сьогодні ніхто в Україні не може сказати, що український оператор у чомусь схибив або спрацював гірше за будь-якого європейського провайдера.

На допомогу ЗСУ ми вже витратили добряче за 20 млн грн. Минулого березня ми починали з поставок броників та грошей на спецрахунок НБУ, сьогодні ж ми постачаємо снайперське обладнання та заганяємо на фронт ударні дрони. Подяки від наших військових друзів разом із відеозвітами про роботу наших пташок та прицілів є найкращим подарунком до ювілею De Novo.

Ми були першими та досі залишаємося найкращими у своєму класі. Можливо хтось колись спробує відібрати нашу майку лідера. Якщо це й станеться, то не сьогодні, й не завтра. Тому охочим треба набратися гарного запасу терпіння.

Те, що вариться зараз в надрах De Novo, налаштовує мене на оптимістичну хвилю. Схоже, ми виходимо на черговий рівень розвитку.

А тому наші шанувальники, критики, конкуренти та регулятори – залишайтесь з нами та уважно стежте за нашими руками. Коли з капелюха вискочить кролик, скажіть голосно «Ой».

Думаю, вам усім сподобається те, що ми зробимо.

Після перших 15 років дискусій ми з колегами прийшли до розуміння, що De Novo – це цілком український проєкт, бо нас цікавить тільки ця країна, її успіх та розвиток. Можливо, в школах МВА вчать, що без міжнародної експансії не буває великого бізнес-успіху. В мене немає диплома МВА. Натомість я хочу колись й десь побачити малесеньку табличку «Україна дякує De Novo за роботу».

На закінчення цього опусу я просто зобов'язаний подякувати:

• Долі: за те, що дала мені таку команду однодумців,
• Співробітникам (колишнім і сьогоднішнім): за працю та людське тепло,
• Замовникам: за довіру і терпіння,
• Конкурентам: за підтримку нас у хорошій спортивній формі,
• Акціонерам: за вкладені гроші та віру у краще майбутнє.
• Нашій спільній країні: за волю до перемоги, лють та незламність.

RSNPZD.

Слава Україні!

Вперше в житті я надаю публічності внутрішнього листування De Novo. Днями наш директор з технологій Геннадій Карпов розіслав усім співробітникам листа. Текст такий гарний, що я випросив у автора згоду на публікацію. Це про творення.

*****

Дорогі колеги!

«Будьте обережні зі своїми бажаннями – вони мають властивість здійснюватися...» (хто, кому та за яких обставин це сказав – ви всі знаєте)

Рік тому, пишучи традиційне привітання з Днем Хмари, я бажав, щоб вся ця ковідна істерія нарешті завершилася та не затьмарювала майбутній 10-річний ювілей Хмари. Якщо підходити формально – бажання здійснилося, ковіду більше немає (на днях був в аптеці, останньому форпосту ковідних обмежень, – не те що відвідувачі, навіть провізори вже без масок).

Але здійснення свого бажання я уявляв дещо інакше, тому що на даний час (додатково до відсутності ковіду) ми маємо: а) війну в країні; б) катастрофічне падіння економіки (в цьому році прогнозується 40-50%); в) колапс виробничо-логістичних ланцюжків по всьому світу як відкладений наслідок того самого клятого ковіду (терміни постачання обладнання збільшилися з 1-2-х до 4-12-ти місяців). Практичний висновок – точніше формулюйте свої бажання, чого я нам всім і раджу. Є такий жарт зі світу менеджерів проєкт: «Дослідники стверджують, що 90% інформації від людини до людини передається через очі та міміку. А правильно було б – через ТЗ». Схоже, це стосується і комунікацій з вищими силами.

10 років – гарна нагода згадати історію. Отже, зустрічайте – «Хмара. Початок.»

Ідея комерційної Хмари народилася в De Novo десь на межі 2009-2010-го років. Земля на той час вже не була розжареною кулею, та навіть існував AWS. Але ще не було ні Azure, ні GCP, навіть нашого ЦОД ще не було (ми тільки завершили проєктування та почали будівництво; на першому поверсі був грунт, і прямо всередину будівлі заїжджали великі трактори «Кіровець» та бетоновози-міксери). Навіть сам термін «хмарні обчислення» («cloud computing») на той час ще не був загальновживаним, а ще у нього були потужні конкуренти («utility computing», «grid computing», та багато інших). Всі ці терміни на той час були «широко відомі, але в вузьких кругах». В дуже вузьких кругах...

На корпоративному порталі я знайшов один з перших документів (а, можливо, навіть найперший), в якому концепція Хмари була викладена більш-менш системно (додаю у вкладенні, може хто захоче почитати). Я вже точно не пам'ятаю, але, здається, одним з джерел цієї ідеї був позитивний досвід надання в оренду ресурсів (само собою, на той час – виключно «залізних») «Лабораторії De Novo» (про її існування знають тільки ветерани 10+, вона була створена у 2008-му році та остаточно виведена з експлуатації й демонтована десь у 2015-му). Цікаво, що станом на 2010-й ще навіть не було технологій, що дозволили б повноцінно реалізувати ідею Хмари (операційний портал vCloud Director з'явився тільки у другій половині 2011-го). Пам'ятаю, як в ті часи я системно задовбував Дениса Ємельяненка питаннями стосовно можливостей vCenter та LabManager (як виявилось згодом, це був попередник vCloud Director) в контексті реалізації multitenancy. До речі, протягом наступних 10-ти років ми неодноразово впевнилися, що успішні бізнес-ідеї йдуть саме від новітніх засобів задоволення значущих бізнес-потреб потенційних клієнтів, а зовсім не від технологій, навіть тих, що вражають уяву. Первинна завжди бізнес-ідея, технології підтягнуться.

Проєктування Хмари почалось десь у середині 2011-го, і для цієї задачі була залучена вся потужність проєктного виробництва De Novo (не всі знають, але в ті часи ми займалися системною інтеграцією і були одним з більш ніж помітних гравців на цьому ринку). Перша публічна демонстрація прототипу Хмари відбулася на Cisco Expo 2011 (бажаючи можуть знайти в YouTube відео). В лютому 2012-го ми запустили програму бета-тестування Хмари для всіх охочих. Для підтвердження серйозності намірів ми вимагали від учасників програми підписання «Договору про тестування» з нульовою ціною. Цікаво, що більшість компаній-учасників виставили вимогу, щоб Договір був хоча б мінімально платним (я так розумію, це були якісь бухгалтерсько-податкові перверсії), і ми тоді на безплатному(!) тестуванні заробили перші кілька тисяч доларів (у програмі взяли участь близько сорока компаній).

1 червня 2012 року Хмара De Novo була офіційно введена в продуктивну експлуатацію, і в цей же день було підписано контракт з першим комерційним Замовником. По іронії долі, це була компанія «Інком», що вже багато років не існує, але на той час – лідер ринку системної інтеграції та наш прямий конкурент в цій сфері. А рік потому я написав першого листа з вітанням з першим Днем Хмари. Так і з'явилося це свято.

А далі була ціла історія – досить повільний старт, титанічні зусилля по євангелізації ринку, створення комерційної Хмари для компанії «Воля» у 2013-му (так, навіть таке було!), бурхливий ріст 2014-2015-го (безпосередньо пов'язаний з початком війни та евакуацією бізнесів з окупованих територій), перша спроба створення «хмари за кордоном» у 2014-му (невдала, Хмару створили, але продати так і не змогли), «наїзд» з боку Microsoft (відбилися, але було нелегко) та створення G-Cloud (перша в країні КСЗІ-сертифікована Хмара для держави) у 2016-му, поява перших гідних конкурентів у 2016-2017-му, невдала спроба виходу на ринок SMB (проєкт Supernovo, 2016-2018), створення суперуспішного HPI у 2017-му (знов таки – в основі була зовсім не технологія, а новітня бізнес-ідея), перехід до гіперконвергентної архітектури (NG-Cloud, хто не знає, NG – це «Next Generation») та друга спроба «хмари за кордоном» (EU-Cloud) у 2018-му, перша в країні сертифікована платформа для SAP-ландшафтів HANA-Cloud у 2019-му, подаючий певні надії HDI у 2021-му, «сервіси воєнного часу» сімейства «Geo XR» (були створені буквально за кілька тижнів під обстрілами, на межі лютого-березня 2022-го), та ціла купа ідей, яким ще доведеться пройти перевірку на життєздатність. Але це вже зовсім інша історія, і, сподіваюсь, в мене ще буде нагода розповісти її вам деталях. To be continued...

Ну і буквально кілька слів про досягнення та плани. За 10 років Хмара виросла приблизно в 120 разів (майже відповідно до закону Мура, але трішки швидше – ми, в середньому, подвоювали розмір Хмари кожні 18 місяців). Наразі гостро постало питання переходу від «бутікової» до «промислової» моделі виробництва хмарних сервісів. Як наслідок, минулого року було ініційовано цілу програму проєктів трансформації – від масштабування інженерної інфраструктури до повного редизайну фізичної/віртуальної мережі та кардинального оновлення технологічного стеку. Ну й операційна модель, як же без неї. Це все доволі непросто (майже як замінити двигуни літака в повітрі, без посадки), але цілком можливо за наявності «часу та натхнення» – щось ми вже зробили, щось робимо прямо зараз, щось заплановано на найближчу перспективу. Мабуть, найбільш розумна на теперішній час тактика – це дотримуватись універсального принципу «роби що маєш, та буде що буде».

Вітаю всіх з Днем Хмари! Далі буде...

P.S. Це перший раз, коли я вирішив в якості адресатів цього листа вказати «Всі співробітники компанії». Я усвідомив, що в компанії нема жодного співробітника, який би прямо або опосередковано не зробив би свій внесок в існування та розвиток нашої Хмари. І я щиро дякую всім вам за це!

Вчера Верховная Рада проголосовала во 2-м чтении Закон «Про Хмарні послуги».

Был грех, я махнул на судьбу ЗП №2655 рукой. Решил, что всё увязло и пропало где-то там в глубинах радовских … Это как раз тот случай, когда радуешься своей ошибке.

Количество голосов, отданных «за» облачный закон впечатляет – 297! И даже лень смотреть на тех четырёх гадов, кто голосовал против.

Скорей всего, широкие массы общественности не обратят на новый закон никакого внимания. Это не так интересно, как канабис.

Зато профессиональное сообщество просто обязано прийти в чрезвычайное возбуждение. Ведь закон должен принципиально изменить саму парадигму потребления ИТ-сервисов в госсекторе Украины.

Для меня эта история начиналась в июне 2019 г., когда первый вариант украинской стратегии Cloud First судорожно делался просто на коленке из-за временного цейтнота. Вообще, 19-й был очень бурным нашей компании De Novo по части общественной деятельности. Лично я не тратил столько времени на дебаты, рабочие группы и прочие коллективные танцы никогда прежде.

Закон, призванный стимулировать развитие облачных сервисов в стране носит категорически революционный характер.

К сожалению, он лишь задаёт общую рамку «от сих и до сих», а вся соль будет скрыта в несуществующей пока нормативной базе, регламентах, технических спецификациях и моделях использования. Отечественная бюрократия умеет хоронить – быстро, недорого, с любовью к клиенту.

Но теперь трансформационная рубка переходит на новый уровень. Там боевые фичи доступны уже не только любителям заветов и устоев, но и нам кой-чего хорошего попадает в руки. В общем, будет нескучно. Настоящая история про облака только начинается!

Крайне важное заявление, на мой взгляд, опубликовал Михаил Федоров. Анонсированы семь приоритетов в законотворчестве для «Министерства цифровой трансформации Украины» на 2021 г. Этот список можно критиковать (и я бы, конечно, наподдал), можно хвалить. Но на фоне окружающего и растущего день ото дня безумия в нашей действительности это выглядит как место до странного рациональное.

Это, знаете, как если бы прораб со сметой на ремонт в руках заявился на объект – в стационарное отделение для буйных – и вдруг не растерялся, а решил действовать с учетом обстоятельства. Врачи, например, рекомендуют заменить желтый цвет стен на голубой. И пошел прораб уточнять детали предстоящих работ. А буйные кричат, что голубой их тревожит и вообще кормят плохо и свиданий мало. А прораб, значит, рулеткой всё меряет и на болезных только морщится.

Мне, конечно, очень жаль, что закон №2655 «Про Хмарні Послуги» оказался на почетном седьмом месте. Я бы смело поставил его на третье-четвертое. Ну да ладно, пусть хоть так. Зная некоторые подробности рождения и развития этого документа, я просто радуюсь, как ребенок. Во всей этой каше и толкотне еще обращать внимание на такие глупости как ключевой мировой тренд – уже граничит с подвигом. Кто там в министерстве отвечает за облака, я так и не понял, но плюсов в карму человека по имени Александр Федиенко я бы точно добавил, будь на месте распорядителя судеб.

И не стоит обвинять меня в шкурничестве и педалировании своей выгоды. Меня радует уже любой уровень конструктивизма и желания что-нибудь полезное – пусть даже совсем небольшое – сделать в нашей стране. Хотя модернизация страны нужна всем нам позарез. Это уже почти никто в Украине не может, предпочитая увеличивать и без того большую энтропию Вселенной. А позарез вырос до безобразного уровня.

Я думаю, любые инициативы, направленные на улучшение нашей жизни и развитие страны, должны быть поддержаны общественностью в полной мере. Я свой голос категорически плюсую за продолжение плана работ Минцифры. Ну и вы тоже присоединяйтесь. И даешь облачный закон в первом полугодии!

Эта идея пришла мне в голову дней десять назад. Слушая репортажи о карантине выходного дня, шараханьях правительства, требованиях эпидемиологов закрыть всё к чертовой матери и ожесточенном сопротивлении бизнес-сообщества, чье существование поставлено на грань существования, я поежился.

Только представил на секунду себя и нашу компанию в таком положении – уволить людей, объявить себя банкротом, уйти в бизнес-небытие – и стало мне до жути нехорошо и страшно. А радость и облегчение от того, что не по тебе сегодня звонит карантинный колокол, подтолкнули к мысли о помощи.

Вся последняя неделя прошла в ожесточенных спорах менеджеров De Novo. Нужна ли вообще кому-то наша помощь, можно ли предоставлять услугу ниже себестоимости, как покрывать возникающий убыток, сколько и на сколько давать, что скажут другие заказчики и ещё воз с тележкой других моментов. Давненько мы так не ругались.

В результате решили объявить программу «Підтримуємо Своїх!».

Я не знаю, как остановить этот проклятый Covid, как получить помощь от МВФ или как купить кислород и вакцину для всех. И да, к сожалению, мы (компания De Novo) не можем предоставлять услуги бесплатно, у нас не так много свободных ресурсов и мы живем только за те деньги, которые зарабатываем своим трудом.

Но мы готовы дать огромную, намного ниже производственной себестоимости, скидку на наше Облако до конца 2021 г. представителям тех индустрий, которые больше всех страдают, и, похоже, еще долго будут страдать от ущерба, наносимого Covid-19. Рестораны, бары, кинотеатры, клубы и многие другие – мы готовы вам помочь.

Пусть это будет нашим небольшим вкладом в вытаскивание украинской экономической телеги из трясины.

Если кому-то наше предложение хоть как-то поможет разгрузить операционные затраты и протянуть до лучших времён, я сочту, что подтолкнул своё колесо сансары хоть и на мизер, но в правильном направлении.

Если же услуга окажется невостребованной, я буду рад отсутствию у нас убытков и гораздо лучшему состоянию отечественного бизнеса, чем я сам себе надумал.

Підтримуємо Своїх 

Два дня назад компания De Novo провела круглый стол на тему «Цифрова трансформація в Україні: як державному сектору прискорити перехід до моделі хмарних сервісів». Нашей целью было дать возможность пообщаться руководителям ИТ-служб государственных институций и предприятий с представителями законодательной и исполнительной веток, а также регулятором (Держспецзв’язку).

Подробное описание выступлений вместе с видеоотчетом будут позже, а пока хотел бы сделать несколько общих выводов на основании того, что я увидел и услышал.

1. Проникновение облачных сервисов в госсектор – состоявшийся факт. Более того, этот сектор рынка продолжает опережающий рост потребления уже третий год подряд. При этом само развитие облаков для госсектора проходило абсолютно эволюционным способом. Облака начали применять те люди, кто хотел это делать. А кто не хотел, продолжает работать по традиционной модели. С институциональной точки зрения государство просто никак не реагировало на происходящее. В результате возникла крайне неоднородная структура ИТ ландшафтов и моделей в различных госучреждениях. И то, что было приемлемо вчера, может стать проблемой завтра.

2. Критически важный опыт применения облачных сервисов для на самом деле больших систем национального уровня создан и является отдельной и огромной ценностью для профессионального сообщества. Очень четко виден водораздел между теми, кто «полностью в теме» и теми, кто только что-то читал об облаках. По-моему, отсутствие механизма обмена профессиональным опытом может похоронить любую хорошую реформу.

3. Сегодня публично признать, что ты против облачных технологий – значит обречь себя на насмешки. Поэтому все категорически за. Очень интересно смотрелись «уклонисты». Я лично совсем-совсем за, но обстоятельства, то-сё… Да и начальство не понимает…

4. Я впервые услышал внятную позицию со стороны регулятора (выступал недавно вошедший в должность Александр Потий) относительно новых подходов ДССЗЗИ к работе с компонентой информационной безопасности в облаках (хотя это всё-таки частный случай). Крайне интересным было предупреждение о том, что площадки, обрабатывающие гос. информацию, могут быть отнесены к разряду объектов критической инфраструктуры со всеми вытекающими. Праздник дикой ярмарки «всё кругом народное, всё кругом моё», похоже, закроется. По-моему, правильно.

5. Василий Задворный сделал отличный ликбез в сжатом виде о том, как можно совместить общегосударственную политику закупок и специфическую прелесть облачных моделей (практически мгновенная реакция на изменение объема ресурсов в любую сторону). Даже сейчас можно адаптировать существующую процедуру, а в следующем году и вовсе ожидается приход динамически изменяемых закупок. В общем, по этой части всё не так плохо, просто каждый толкует и применяет существующий инструментарий «на свій холопський розум». Ну, и результаты тоже выходят разные.

6. Очень любопытным для меня было заявление одного из участников о позиции Минфина. Вроде бы финансисты косо смотрят на рост операционных затрат (аренда облаков или ЦОД – это оно и есть), но приветствуют капинвестиции, т.е. железо на основные средства. Если это в самом деле так, то это проблема общественно-политического уровня. Беднейшая страна Европы, где с утра до вечера раздаётся рёв «нема грошей та дайте нам додаткове фінансування» не может выбирать наиболее оптимальный формат экономного ведения хозяйства. В любом случае, этот вопрос лежит далеко за пределами компетенции ИТ индустрии.

7. Дискуссия между депутатом Александром Федиенко (господин депутат, вы тронули моё сердце) и ИТ директорами показал, что сам по себе закон «Про хмарні послуги» мало что решит кроме введения в оборот узаконенных терминов.

Отсутствие механизма реализации стратегии Cloud First оставит всё как есть, т.е. на уровне каждого ведомства. И стиль работы будет полностью зависеть от того человека, который принимает в ведомстве решения по ИТ части. Все его личные фобии или пристрастия, наличие опыта или его отсутствие будут давать абсолютно непредсказуемый результат в реализации ИТ проектов и программ развития.

8. Увы, от МинЦифры так никто и не появился и очень зря. Отсутствие мнения и позиции министерства, выполняющего функцию «замыкающего камня» в экосистеме цифровой трансформации, ухудшает шансы на успех либо делают его достижение долгим и сложным.

Сейчас оформляется в некую управленческую форму стремление упорядочить и гармонизировать работу онлайн-сервисов и связанных с ними ИТ систем в большинстве ведомств. Появляется сеть CDTO, ведутся работы по повышению интероперабельности между отдельными базами данных. Молодое поколение архитекторов приложений всё больше задает тон и придерживается концепции CNA (Cloud Native Application). Т.е. существует вполне приемлемая экосистема технологий, знаний и людей, на базе которой можно смело разворачивать стратегию Cloud First. Остается организационно-управленческая проблема. И, похоже, она в этой истории занимает ключевую позицию.

Я рискну дать свой прогноз. Если МинЦифра не возьмет под свой активный контроль практику применения облачных сервисов и пустит эту историю на самотёк, то через год-два неизбежно возникнут непреодолимые перекосы в функционировании, моделях финансирования и самих подходах к ИТ составляющей государства. Это дисбаланс не будет давать никакой возможности двигаться вперёд, т.к. само толкования, где и у кого какой это вперёд, будут направленными в разные стороны. А это будет уж совсем другая история.

В заключение: усиление коммуникаций внутри профессионального сообщества – всегда благо. Говорить лучше, чем сопеть по своим медвежьим углам. Поэтому большое спасибо всем, участвовавшим и не молчавшим в нашем круглом (а на самом деле квадратном) столе.

Как госсектору ускорить переход на облачную модель