| 0 |
|
Financial Times повідомляє, що за останні 12 місяців технологічні компанії надали до 300 млрд дол. гарантій залишкової вартості за боргами, пов’язаними з AI-дата-центрами та чіпами. При цьому ці зобов’язання майже не відображаються в балансах.
Meta восени 2025 року надала гарантію на 28 млрд щодо спільного з Blue Owl проєкту Hyperion потужністю 2 ГВт у Луїзіані, що дозволило залучити 27 млрд боргу за ставкою в межах 150 базисних пунктів до її власних облігацій. У липні таку саму схему застосували для 1 ГВт в Ель-Пасо. Broadcom у червні взяла 29 млрд таких зобов’язань, продавши 1 ГВт чіпів у SPV для Anthropic. Nvidia надала 105 млрд гарантій SB Energy під кампус в Огайо для OpenAI та запропонувала покриття до 25% залишкової вартості за програмою Goldman Sachs на 500 млрд. За оцінкою Morgan Stanley, загальний обсяг позабалансових зобов’язань семи гіперскейлерів та виробників чіпів перевищив 3,1 трлн дол.
Механізм таких гарантій складається з кількох етапів. Створюється спеціальна компанія (SPV), яка володіє датацентром або чіпами і для забезпечення своєї діяльності – наприклад, купівлі чіпів або будівництва датацентру, – випускає боргові облігації. SPV здає датацентр/ чіпи в оренду технологічній компанії – або самому гаранту, як у випадку з Meta, або його клієнту (наприклад, OpenAI). Гарант (Meta, Broadcom, Nvidia) надає гарантію залишкової вартості – тобто, якщо датацентр/ чіпи доведеться продати, то сума угоди становитиме не менше обумовленої, а різницю покриє гарант.
Така гарантія великої компанії заспокоює інституційних інвесторів, які розглядають можливість придбання облігацій SPV. При цьому, зважаючи на те, що основна частина боргу лежить на SPV, навіть за умови найсуворішого дотримання стандартів бухгалтерського обліку гарант відобразить у балансі лише частину гарантії. Водночас такі умовні гарантії зазвичай відображають з урахуванням ймовірності ризику. Солідність гаранта робить інвестицію ще й дуже надійною – тому ставка за облігаціями рідко перевищує 1-1,5% від ставок за облігаціями самого гаранта.
Це, втім, не залишається зовсім непоміченим – рейтингові агентства схильні враховувати такі гарантії в загальному рейтингу гаранта.
Ні, це не аналогія з suprime-кризою 2008 року, хоча деякі риси схожі. Тоді теж для збереження загального рейтингу використовувалися позабалансові структури, і рейтингові агентства теж були дуже спокійними. До того ж, усе ґрунтується на вартості активу, яка не перевірялася на практиці. 2007 року ніхто не перевіряв, скільки коштувало все іпотечне житло. Зараз ніхто не знає, за скільки раптом куплять датацентр на 2 ГВт через пару років. Але все ж це не те саме. У даному випадку гарантами є не банки, що залежать від коливань фінансового ринку та живуть із величезним фінансовим важелем, а великі компанії з величезним кеш-флоу. Якщо в якомусь кварталі та сама Meta зіткнеться з необхідністю покрити свою гарантію на, скажімо, 10 млрд дол., це буде один провальний квартал у однієї компанії, а не крах усього ринку. Крім того, втрати інвесторів – це не банківська паніка.
У схожу ситуацію потрапляли постачальники на рубежі 2000-х – до речі, той самий Broadcom разом із Nortel, Lucent, Cisco та іншими – коли широко надавали кредити та гарантії операторам/ провайдерам для закупівлі обладнання у компаній. Коли на початку 2000-х ринок завмер, виробники зіткнулися з неплатоспроможністю боржників одночасно з падінням попиту на свою продукцію. Скандалів було багато. Це більш імовірний сценарій з точки зору аналогій, але поки що він не проглядається.
AI-бум приховує трильйонні борги
Стратегія охолодження ЦОД для епохи AI
| 0 |
|
